Четвер, 30 Червня, 2022

Як жилося в Чернігові під владою Литви, Москви та Польщі

Феодальна роздробленість та численні набіги татар призвели до того, що Чернігівське князівство не змогло зберегти свою самостійність і стало частиною Великого князівства Литовського і Руського. Зміна політичного підпорядкування Сіверщини сталася наприкінці XIV століття. Литовське князівство, повідомляє сайт chernigiv-future, було багатонаціональною державою, що включала в себе власне литовські землі, території Білорусі та частину території сучасної України.

Чернігів в часи Великого князівства Литовського

Не заважаючи на те, що литовці були по суті загарбниками, українське населення сприймало їх «як своїх». Причиною цього була лояльна внутрішня політика литовських князів. Правителі князівства керувалися принципом: «ми старини не рушимо і нічого нового не вводимо». Нові правителі намагалися зберегти старі закони і звичаї, не утискали прав місцевої еліти.

В історичних документах згадується перший литовський правитель Чернігова – князь Дмитро Корибут. Правитель Сіверщини Свидригайло пішов у 1430 році «на підвищення» – став великим князем Литви.

Не зважаючи на те, що Чернігів продовжував бути удільним центром, тодішнє життя в ньому аж ніяк не можна назвати бурхливим. В 1380 році князь Вітовт збудував тут замок. По Десні в часи Литви велась торгівля з Московським царством, а в самому місті діяла митниця. Також в історичних документах згадується про «Домислин двір» і про те, що місцева знать мала власність на околицях міста.

Чернігів під владою Московії

Через 70 років після кар’єрного злету Свидригайла Сіверщина разом з Черніговом знову змінила своє підпорядкування, ставши частиною Московського князівства. Як же так сталося? Різні історичні джерела розповідають про це по-різному.

В 1496 році Сіверщиною став володіти виходець з Московії Семен Можайський. Щось не поділивши з тираном-самодуром Іваном III, він попрохав політичного притулку в литовського правителя. Вважаючи на високий статус вигнанця, литовський князь надав йому Сіверщину для «годування». 

Через 4 роки Семен Можайський відповів на це зрадою, підпорядкувавши Сіверщину Московському князівству. Розпочалася війна. Але вона лише підтвердила новий «статус-кво». Чернігівська земля на 100 років опинилася під владою Московії.

З того, що сталося, можна зробити один з двох альтернативних висновків. Варіант перший: в крові кожного «москаля» живе зрада. Зрадивши один раз, «москаль» обов’язково зробить це і вдруге. Варіант другий: Семен Можайський був таким собі «засланим козачком» Івана III, який розробив та успішно втілив в життя спецоперацію. Тобто «багатоходівки» не є ноу-хау «діда війни, повелителя бункера», ВВХ. Підступ, підлість, зрада – це основні чинники кожного росіянина. Хоча які вони росіяни? Петро Перший вкрав назву Русь, модифікувавши її в Росію. 

Україна повинна повернути собі спадщину предків та історичну назву: Русь-Україна. Палким прихильником зміни назви нашої держави є радник офісу Президента, Олексій Арестович.

Але повернімося до Чернігова і його історії. В складі Московської держави місто набуває особливого статусу – воно перетворилося на добре укріплену фортецю. Від Московії Чернігів відділяли густі ліси, а від українських земель – новий державний кордон. Саме тому московські правителі вирішили зробити з Чернігова форпост на кордоні з Литовським князівством.

У 1530-х роках в місті почали селитися «служилі люди» – «діти боярські» і стрільці. Наприкінці століття місцевий гарнізон нараховував більше тисячі чоловік на чолі з 2-3 воєводами. Чернігів тоді був суто військовим поселенням, все життя якого, в тому числі економічне, зосереджувалося на обслуговуванні замку-фортеці.

Сучасні археологи знайшли на Валу залишки майстерні 16 століття, яка виробляла шкіряні вироби, зокрема взуття. Дослідники виявили, що тодішні майстри виготовляли взуття не тільки за місцевими та московськими, а й за суто європейськими зразками.

Хтозна, скільки б ще володарювали московити на Сіверщині. Сталося так, що «не було б щастя, та нещастя допомогло». Нещастя для московського царства. Після смерті Івана Грозного на Московії почалися важкі часи. Григорій Отрєпьєв, більш знаний як Лжедмитрій, зібрав військо з польської та української шляхти, вирушив військовим походом з Києва на Москву. Свої права на престол він пояснював тим, що є сином померлого тирана.

Плануючи військовий похід, Лжедмитрій розумів, що може не взяти Чернігів, добре укріплене місто з 27 гарматами. Тому незадовго до походу розпочалася інформаційна спецоперація: люди Лжедмитрія розповсюджували по Сіверщині листи, в яких було написано, що він, Дмитрій, є справжнім царем. І це спрацювало. Коли зібране авантюристом військо підійшло до Чернігова, «служилі» повірили Григорію Отрєпьєву і заарештували своїх воєвод. Ставши царем, Лжедмитрій не забув про Чернігів і надав місту значні пільги.

Як відомо з історії, правління Лжедмитрія було недовгим. Царя вбили, на Московії почалася Смута – кривава міжусобиця. І тут в московську смуту вирішив втрутитися польський король. Для Чернігова це стало справжньою трагедією, бо в 1610 році королівський ротмістр Самійло Горностай раптовим набігом захопив місто і спалив його вщент. Через 8 років війна завершилися мирною угодою, за якою Сіверщина ввійшла до складу Речі Посполитої. 

Поляки на давньоруський манер створили тут Сіверське князівство. Адміністратором нової територіальної одиниці став королевич Владислав, син Сигізмунда III. 

Польські королі хотіли закріпитися тут всерйоз і надовго, тому заохочували шляхту і козаків з інших земель переселятися на Сіверщину. Переселенцям, що були здатні нести військову службу, надавали в користування землі під містом і у самому місті. У 1623 році було відновлено укріплення у межах середньовічного Дитинця. Поляки звели три брами: Лоєвську, Київську і Водяну.

Магдебурзьке право в Чернігові

27 березня цього ж року місто отримало визначний привілей – магдебурзьке право. Це докорінним чином змінило всі правові основи життя містян. На зразок європейських міст в Чернігові з’явився орган місцевого самоврядування – магістрат. Порядкував магістратом війт. 

Це було щось на зразок сучасної децентралізації, але у більш ширшому вигляді. Міська влада отримала право встановлювати місцеві податки та збори, розподіляти отримані кошти. 

Перед державою місто мало 2 обов’язки: платити невеликі податки та підтримувати у порядку міські укріплення на випадок нової війни. Магдебурзьке право регулювало економічне життя в місті. Наприклад, було встановлено, що купці з інших міст не мали права торгувати на місцевому ринку самі. Їх зобов’язували продати свої товари оптом чернігівським купцям. Магдебурзьке право регулювало і земельні відносини. До власності магістрату перейшла не тільки суто міська територія, а й землі поза Черніговом. Жителі міста могли користуватися приміськими земельними ділянками, озерами, сіножатями та лісами.

Міські землі було заборонено продавати. Їх віддавали у користування за певну платню (для організації виробництва, торгівлі, зведення житлових будівель). 

У місті з’явилася ратуша з годинником, свій герб та міська печатка. На печатці було зображення лицаря в обладунках, що тримав прапор у своїй правій руці. Це був не простий лицар, а Владислав – святий, шанований у католицькій та православній церкві.

Чернігівське воєводство

У 1635 році поляки знову змінили адміністративно-територіальний устрій Чернігівщини. Сіверське князівство стало Чернігівським воєводством. В Чернігові почали діяти сеймики, шляхетські суди та інші органи влади. 

На той час чисельність населення міста складала близько 2 тисяч осіб. На Чернігівщину активно переселялися мешканці інших частин України – Галичини, Поділля та Волині. 

Формувалися ремісничі цехи. Вони об’єднували представників однієї спеціальності чи кількох споріднених. Керував цехом майстер, він наймав собі учнів (підмайстрів). В 1627 році в Чернігові діяв пекарський цех, в 1630-х з’явилися ковальский, шевський, кушнірський і кравецький цехи. Крім основної діяльності, цехи могли займатися і бджільництвом.

Після входження до польської держави у місті змінилося і релігійне життя. В Чернігові виникають уніатська і католицька церкви, Спаський Собор і Єлецький монастир перейшли до рук уніатів, а Борисоглібський собор став частиною домініканського ордену.

Завдяки уніатській церкві в Чернігові розпочали друкувати книги. Єпископ Кирило Ставровецький видав збірник власних релігійних творів «Перлина многоцінна». 

Як бачимо, польська влада цілком оновила життя міста. Цей розвиток Чернігова продовжився і в часи Гетьманщини. Але це вже тема нашої наступної статті.

Latest Posts