Насправді, Історія знаменитої Качанівки на Чернігівщині розпочалася у 1744 р з продажу шляхтичу Федору Івановичу Каченовському двором його імператорської величності … водяного млина та невеликого хутірця, пише chernigiv-future.com.ua.
Пізніше, коли дворянин розбагатів, він продав майно своєму братові. А у 1770 р. землі були викуплені та подаровані графу Румянцеву-Задунайському. при якому в Качанівці й почалися кардинальні зміни. Зокрема, був побудований кам’яний палац і закладений сад, що став основою сьогоднішнього знаменитого парку.
Дивно, але маєток, заснований Румянцевим 250 років тому, пережив 2 світові війни, падіння двох величезних держав — Російської імперії та СРСР, і всі негаразди та біди незалежної України. І зараз садиба Тарновських у Качанівці — справжня туристична перлина Чернігівщини, відома не тільки в нашій країні, але й за її межами.
Качанівка при Румянцеві
У листі 1777 р. Румянцева до свого архітектора Качанівський хутір згадується як об’єкт, де “не варто баритися та упускати зручний випадок”, а якнайшвидше реалізовувати “розпочаті перспективи”.
І, очевидно, граф не кидав слів на вітер, оскільки уже через кілька років, на початку 80-х, був побудований палац і облаштований парк з малими архітектурними формами.
У 1796 р. Петро Олександрович Румянцев помер і все нажите майно було розділено між його синами, один з яких у 1808 р. продав маєток поміщику Григорію Якович Почеці, одруженому на Парасці Тарновській. Так почався новий етап історії Качанівки.
Качанівка при Тарновських
Після смерті Г. Я. Почеки у 1824 р. його майно перейшло до сина дружини від першого шлюбу Григорія Степановича Тарновського, при якому Качанівка вступила у свій “золотий вік”, а її слава поширилася далеко за межі Чернігівщини.
Архіви містять багато документів, судячи з яких Григорій Тарновський приділяв садибі весь свій час. Так, при ньому змінилася планування припалацової частини, сад відсунули від будинку, з’явилися паркові доріжки та містки, а Майорський став розширили й створили два штучних острови “для гулянь”. За розпорядженням власника селян переселили якомога далі від озера, щоб їх качки та гуси не потрапляли до водойми, в якій тепер плавали лебеді.
Втім, віддати належне Григорію Тарновському, він не знищив споруди, що залишилися від Румянцева. Зокрема, зберігся восьмигранний павільйон зі стрілчастими вікнами на високому пагорбі, який пізніше отримав назву “альтанка Глінки”. Грот мав дивовижну акустику, це, кажуть, і привернуло увагу Михайла Івановича. Саме тут вперше виконувалася увертюра до його знаменитій опері “Руслан і Людмила”.
До збережених Тарновським реліквій XVIII ст. також відносяться “руїни” бутафорської фортеці, оригінальна паркова альтанка, ландшафтна ділянка біля палацу з фонтаном.
“Золотий вік” Качанівки
Починаючи з 1824 р. Качанівка вступає в 70-річний період розквіту, коли маєток Тарновських набув неофіційного статусу культурного центру регіону. За цей період тут побували видатні діячі культури, що мали великий вплив на розвиток творчої та художньої думки в Україні другої половини XIX ст.
Так, Глинка згадував, що у 1836 році він зустрічався в Качанівці з відомим художником В.І. Штернбергом, який створив унікальні картини та замальовки з життя Качанівки, поетом В. Забелою, істориком Н. Марковичем, співаком і композитором С. З Гулаком-Артемовським.
Чим іще займалися високі гості, крім розумних бесід? Судячи зі спогадів сучасників, господар садиби відрізнявся гостинністю й не давав нікому нудьгувати. В “обов’язкову” програму розваг входили прогулянки, катання, ілюмінації та танці. До речі, на одній зі своїх картин Штернберг зобразив “качанівську” човнову пристань, звідки й починалися катання по озеру з відпочинком на островах.
Цікаво, що Тарас Шевченко, який відвідав Качанівку у 1843 році, неоднозначно відгукувався про атмосферу, що панувала в садибі та дав їй досить жорстку оцінку у своїй повісті “Музикант”
Качанівка при “нових” дворянах
Так сталося, що старі господарі Качанівки — Григорій Тарновський і його дружина померли у 1853 р., в один день, і маєток перейшов до їх племінника — В. В. Тарновського-старшого. При ньому в садибі була проведена чергова “госреформа” й маєток перейшов до більш прогресивного укладу.
Тепер в Качанівці працювали не кріпаки, а наймані робітники, число яких у весняно-літній сезон досягало 400 чол. А це на той час було майже все працездатне населення найближчих сіл і хуторів.
У 1859 р. Шевченко вдруге побував у Качанівці й не зміг приховати свого захоплення від того наскільки покращили палац і його околиці. Тоді ж нібито він посадив у парку молодий дубок зі словами: “Дай Боже, колись посидіти в тіні його гілок”.
При сині Тарновського-старшого, В.В Тарновському-молодшому, освіченій людині з прогресивним мисленням, у житті Качанівки починається новий етап. Саме тоді тут побували П. Куліш, М. Вовчок, художники брати Маковські, Жемчужніков, Сєров, Рєпін, історики Костомаров, Горленко.
Однак з роками утримувати маєток Василю Тарнавському ставало все важче й у 1898 році він вимушено продав Качанівку знаменитому цукрозаводчику та меценату П. Харитоненку, який купив маєток для доньки Олени.
Качанівка при Харитоненку та після революції
П. Харитоненко придбав садибу в зразковому стані і йому залишалося тільки зробити її більш сучасною. Саме при Харитоненко палац та інші будівлі стали такими, якими ми їх бачимо сьогодні, в парку з’явилися скульптури, кегельбан, крокетний майданчик, був проведений телефонний зв’язок … У підсумку ж вся припалацова територія стала відповідати модному в той час стилю модерн.
А важкі часи для Качанівки настали відразу після революції. За роки Громадянської війни були знищені кам’яні статуї та бюсти, розібрана на цеглу потішна фортеця Розумовського, постраждала альтанка Глинки, а унікальний парк передали Лісгоспу і в ньому проводилися лісозаготівлі.
Відродження ж Качанівки почалося тільки у 80-х рр. XX ст. У 1984 р, ця територія отримала статус історико-культурного заповідника державного значення та почалися реставраційні роботи, які, по суті, тривають і по нинішній день. Правда, тепер вже не за рахунок держави, а за рахунок зарубіжних інвестицій і грантів від благодійних фондів.
