У храмів, як і у людей, у кожного своя доля. Є довгожителі і є такі, що гинуть молодими, є щасливчики й відверті невдахи, яким на роду судилися одні негаразди.
Єдина на сьогодні діюча церква в Любечі — Спасо-Преображенський храм — очевидно з тих, кому доля все ж таки благоволить, не дивлячись ні на що, адже за 200 з гаком років від дня заснування, після двох світових війн та періоду агресивного атеїзму у СРСР, він і далі тішить око вишуканим архітектурним стилем та залишається духовним центром древнього міста.
Більш детально про історію любецької церкви Преображення Господнього читайте в нашому матеріалі на сайті chernigiv-future.
Коротко про Любеч
Сьогоднішній Любеч на Чернігівщині — невелике містечко, де проживає ледь 2 тисячі жителів. І дивлячись на це тихе селище, важко повірити, що у свій час тут був один з наймогутніших політичних та духовних центрів Київської Русі. Греки називали його Амадокою — місцем, де виготовляли човни-однодеревки та зупинялися на віддих лодії слов’ян перед довгою подорожжю до Візантії.
По своєму географічному розташуванню Любеч був найважливішим стратегічним пунктом Київської Русі, адже його топографічне розміщення давало можливість контролювати знаменитий шлях “з варяг у греки”. У військовому плані місто також грало велику роль у захисті північних кордонів держави, оскільки фактично “замикало” на собі річки — Дніпро, Сож та Березину.
До речі: Довгий час належність Любеча до Чернігівського князівства не викликала у науковців сумнівів. Але зараз, завдяки останнім археологічним знахідкам, історіографія все ж схиляється до думки, що це місто правильно ототожнювати з Києвом. Крім того, сучасна історіографія не підтверджує й існування окремого Любецького князівства, хоча така думка й поширена у краєзнавчій літературі.
Втрачені храми Любеча
Переходячи до теми церковної архітектури Любеча, не можемо обійти болюче питання: як сталося, що у місті з таким потужним історичним минулим на сьогодні є лише один діючий храм і що сталося з іншими церквами?
Насправді “церковний” сегмент в українській архітектурі досить великий, але саме він і зазнав найбільших втрат за останні сто років. І якщо перша світова війна обійшла стороною Чернігівщину , то її наслідки — розпад імперії, громадянська війна та більшовицько-радянське панування сповна “відігралися” на українських церквах, більшість з яких, до речі, була архітектурними пам’ятками з багатовіковою історією.
Не обійшла в цьому відношенні лиха доля й Любеч. На початку XX ст. тут було 8 діючих храмів і вік деяких з них сягав половини тисячоліття.
Але вже за кілька десятиліть, у 20- 60 роки у місті було вщент сплюндровано: Троїцьку церкву, що стояла між Замковою горою та горою Лисиця, Мазепину церкву, один з найкрасивіших храмів Любеча — Покровську дерев’яну церкву, мурований Успенський собор, трапезну церкву Іоакима та Анни. І це далеко не повний список знищенних місцевих пам’ятників архітектури.
Як встояв у цьому тотальному терорі Любецький Спасо-Преображенський храм? Дослідники говорять, що і його у 60 роки минулого століття збиралися підірвати, але побоялися пошкодити сусідній будинок, де на той час був розташований… райком партії. Як кажуть, і лихо не без добра.
Хто побудував храм Преображення Господнього в Любечі?
Тож як у Любечі з’явився Преображенський храм і кому мають дякувати місцеві прихожани, за те що їм сьогодні не треба їздити за тридев’ять земель, щоб помолитися Богу?
Документи свідчать, що історія цієї церкви почалася наприкінці XVII cт, коли місцевий барин Петро Милорадович забажав мати у власному саду власний храм. Так. у 1779 р. у Любечі з’явилася дерев’яна церква Покрова Богородиці. А вже у 1817 р., наслідуючи приклад батька, син Петра Милорадовича , Григорій, побудував своїм коштом у самому центрі містечка Спасо Преображенський храм.
Відомо, що спочатку споруда задумувалася як сімейний склеп Милорадовичів. Храм був мурований, однобаневий, з прилягаючими з боків чотирма портиками у тосканському стилі. Оточувала його металічна огорожа з елементами кованого декору. На думку спеціалістів, споруда вже тоді належали до найкращих екземплярів ротондальних церков України.
Хто такий Григорій Милорадович?
Григорій Милорадович — єдиний син останнього полковника Чернігівського полку за часів Гетьманщини Петра Милорадовича. У свій час він був Генеральним суддею Війська Запорозького Городового та відзначився при організації поштової служби в Україні та Литві. Як державний службовець Російської імперії Григорій Милорадович мав цивільний класний стан статського радника, потім таємного та надвірного радника.
Григорій народився у Чернігові. Вчився за кордоном, у Німеччині, де слухав лекції видатних філософів того часу, був знайомий з Іммануїлом Кантом . Потім, за звичаєм тих часів, був на військовій службі, з якої звільнився у 1786 р. у чині майора.
Після виходу у відставку Григорій Петрович працював у державній колегії з закордонних справ, а пізніше, указом імператриці Катерини II, був призначений Малоросійським пошт-директором.
Відомо, що за час його керування цією структурою, прибуток від поштових перевезень в Україні збільшився у кілька разів. У 1797 р. за успіхи в організації роботи поштової служби та облаштування доріг, Григорій Милорадовича призначили Малоросійським Генеральним суддею, а у 1802 р. він став Таврійським губернатором.
Правда, на цій посаді Милорадович пробув недовго. У 1803 р., через сімейні обставини, він пішов у відставку та оселився у Чернігові. І тепер весь свій час Григорій Петрович присвячув господарським справам у селах та місті Любеч, що йому належали.
А оскільки був хазяйновитим та кмітливим, вже скоро в його господарстві з’явилися прибуткові винокурні, пивоварні, для людей будували нові хати, а села поділили на квартали та вулиці. Що стосується Любеча, тут Милорадович відновив торгівлю по Дніпру, яка на той час занепала. Йому належав цілий торговий флот, грошовий обіг оборудок складав сотні тисяч рублів, а товари продавалися у Могильові, Шклові, Борисові, Києві, Кременчуці тощо.
Дбав Милорадович і за духовний розвиток своїх селян. Його коштом будувалися школи, церкви, лікарні.
Помер Григорій Милорадович ще не зовсім старим, після тривалої хвороби, у Чернігові, в 1838 р. і похований у Троїцько-Іллінський соборній церкві.
Чим славився храм Преображення Господнього у Любечі
Крім того, що Преображенська церква у Любечі — це чи не найоригінальніша пізньокласична культова споруда на Лівобережній Україні, тут ще й у свій час зберігалася знаменита ікона Любецької Богородиці, а зараз знаходиться її копія, оскільки саму реліквію втратили в часи більшовицьких антирелігійних гонінь. Ця ікона була не тільки старовинною, але й відомою своїми численними чудесними діяннями.
По церковній версії, “явлення” Любецької ікони сталося ще в XI ст. Потім вона зберігалася в місцевому храмі Пречистої, далі в Антонієвому монастирі. Відомо також що ікона деякий час “гостювала” в Софійському соборі, в Києві, а у 1701 р. її передали знову Любечу. Що стосується науки, то по наявній копії реліквії вона датує час створення Любецької ікони Богородиці другою половиною XVI cт.
Реліквію втратили у 30-х роках XX cт. при досі нез’ясованих обставинах. Список (копію) образу зберегли місцеві жительки Віра Рак та Марія Тютенок. Повернулася ікона до людей лише у 1989 р., коли храм Преображення Господнього відновив служіння. Там вона зберігається і по нині.
