П’ятниця, 1 Липня, 2022
Home Blog

Під крилом чорного орла. Історія символів Чернігівщини та “лісової столиці” України від Київської Русі до наших днів

0

З прадавніх часів символом Чернігівщини був чорний орел. У різні епохи герб міста і краю дещо змінювався, але майже ніколи – за виключенням радянського періоду – цей хижий птах не полишав свої землі

Історія геральдики Чернігівщини, повідомляє сайт chernigiv-future, досить складна і сягає корінням ще у дохристиянські часи цих земель.

Часи Київської Русі

Зображення хижого птаха зустрічаються на речах скіфів, які заселяли територію цих земель ще до нашої ери. Подібні емблеми також знаходять у поселеннях полян, що жили вздовж Десни у VІІ-VІІІ столітті нашої ери. 

Також вони зявляються на княжих обладунках. Зокрема в кургані “Чорна могила” де за легендою був похований засновник Чернігова князь “Чорний”, було знайдено рог тура з викорбуваним птахом на срібному обрамленні.

Втім, на думку фахівців, це могли бути зображення не орла, а іншого хижого птаха: віщого ворона, або сокола, або навіть словянського язичеського божества Симрагла, яке мало вигляд собаки з крилами. Саме Симрагла, доречі, вважають захисником та хранителем Чернігова.

Згодом ці образи, скоріш за все, під впливом Візантії, з якою Чернігівське князівство мало тісні звязки через Тмутаракань, трансформувалися у емблему чорного двуголового орла, яку стали використовувати чернігівські князі.

Герб Чернігівського князівства. Фото: wikipedia.org

Зокрема вісічене зображення двоголового орла було знайдене на кам’яних стінах усипальниці чернігівських князів в Борисоглібському соборі, який у 1123 році збудував чернігівський князь Давид-Гліб Святославич.

На думку істориків, дві голови орла символізували дві землі – Черніговську та Сіверську, та два центра Чернігів та Новгоро-Сіверський, що входили до великого Чернігівського князівства.

Чорний колір орла частіше за все пояснюють так само, як і походження назви Чернігова – від густих “чорних” лісів, якими була вкрита вся місцевість. Втім є й інша думка – північ для словян асіціювалася с темрявою, тому і колір емблеми північного князівства був чорний.

Польсько-литовська доба

Офіційно затверджені симлови Чернігівшини зявляються у часи, коли ці землі входили до складу Речі Посполитої. У 1633 році рішенням польського Сейму двоголовий орел з розпущеними крилами під королівською короною став гербом Чернігівського воєводства. 

Таким чином польскі геральдісти фактично продовжили традицію, закладену ще в часи Чернігівського князівста. В тім у цьому рішенні могла бути і політична складова, адже за Чернігівські землі між Річчу Посполитою та Московським царством йшла постійна суперечка. І польскі політики могли використовувати двоголового орла, який був симовлом цих земель ще у домонгольскі часи, на противагу більш піздньому московському двоголовому птаху, запозиченому у Візантії. 

Зображення герба Чернігівського воєводства. Колаж

При цьому у Чернігова в ті часи була своя окрема символіка. У 1623 році місто отримало від польского короля Сигизмунда магдебурзбке право, а також власний герб, на якому був зображений святой Владислав у лицарському обладунку з красною хоругвою у руці.

Зображення герба Чернігова. Колаж

Святий Владислав потрапив на герб не випадково – цей святий був покровителем литовського князя, королевича Владислава, який у ті часи був адміністратором Чернігівсько-Сіверської землі.

Зображення святого Владислава на гербу Чернігова проіснувало аж до 1782 року.

Російсько-імперський період

Одну із голів чернігівському орлу “віддтяли” майже одразу після Переяслівської Ради, де український гетьман Богдан Хмельницький з козацькою старшиною присягнули на вірність царю. Тоді Україна фактично перейшла під протекторат Москви, яка й, певно, зажадала, аби герб Чернігівщини було змінено.

Герб Чернігівського полку 1672 –1782, Герб Чернігівської губернії 1802–1856, Герб Чернігівської губернії 1856–1918 (зліва направо) . Колаж

Наприкінці XVIII століття, коли гетьманська Україна втратила остатки автономії чорний одноголовий орел з короною, що тримає у лівій лапі золотий хрест, став гербом Чернігівської губернії і міста Чернігова, потіснивши з печатки святого Владислава.

Під радянською владою

Влада СРСР особливо не переймалася питаннями геральдики. Довгий час Чернігівська область у складі УРСР взагалі не мала свого герба, подекуди на неофеційному рівні навіть використовувалася стародавня символіка. 

Нову емблему обласний центр отримав лише у 1969 році. 

Герб Чернігова (1969-1992). Фото: 0462.ua

Герб був виконаний у класичному стилі соцреалізму. У базі – символ радянської влади серп і молот. По центру  – колосся, як символ краю землеробів, ліворуч старовинна гармата – нагадування, що колись Чернігів був фортецею та відігравав важливу військоу роль у захисті цих земель. Праворуч були зображені шпуля та ретора, як символи примислового виробництва, що було разташоване у місті.

Незалежна Україна

Питання про відмову від радянської символіки Чернігова постало майже одразу після отримання Україною незалежності. Вже в листопаді 1992 року міська рада постановила, що серп та молот у купі з реторою та шпулею не мають художної цінності і не відображають самобутності лісової столиці України. Більш  того витвір радянских фахівців жодним чином не відповідає загальноприйнятим законам геральдики. 

Тож було прийнято рішення повернутися до історичної традиції у символіці міста. 

Гербом Чернігова знову став чорний одноголовий орел з розправленими крилами на срібному фоні з золотою п’ятикінечною баштовою (міською) короною та золотим хрестом у кігтях. 

Герб та прапор Чернігова. Колаж

У липні 2000 року Черніговська область отримала свій новий герб: чорний двоголовий орел увінчаний двома коронами, з золотим знаком Рюріковичей на синьму нагрудному щитку.

Герб Чернігівської області. Фото: wikipedia.org

Фактично сьогодні герби Чернігова та області стали логічним продовженням геральдичної традиції, яка була закладена ще у дохристянські часи Київської Русі та гармонійно розвивалася у часи Речі Посполитої та Гетьманської України.

Древні собори, таємничі печери та цілющи джерела. ТОП-7 святих місць Чернігівщини

0

Чернігівщина дуже багата на святі місця. Цілющі джерела та старовинні церкви приваблюють паломників не лише з усієї України, а й з інших країн. 

Майже у кожному куточку Чернігівської області є своя стародавня церква, або сакральне місце. Багато храмів та соборів. повідомляє сайт chernigiv-future було побудовано на Чернігівщині у Козацьку добу, але є історичні та духовні пам’ятки, які зберіглися ще з часів Київської Русі.

Катерининська церква

Козацький кафедральний собор святої великомучениці Катерини недарма називають візитною карткої Чернігова. Адже він перший зустрічає гостей, які вїджають у місто з київського боку. 

Катерининська церква. Фото: oldchernihiv.com

Катерининську церкву заповів збудувати чернігівський полковник та наказний Гетьман Яків Лизогуб на честь героїзму козаків, якими він керував під час штурму турецької фортеці Азов у Криму у 1696 році. Іронія долі полягає в тому, що на момент, коли церкву освячували у 1715 році, фортеця через невдалу військову кампаню Петра І знову перейшла під контроль Османської Імперії.

Катерининська церква – одна з небагатьох, що зберіглася до наших днів у своєму автентичному вигляді. Вона збудована у стилі класичного українського бароко XVII – XVIII століть. На думку фахівців, саме цей собор выдіграв вирішальне значення для розвитку церковної архітектури тих часів.

Антонієві печери

Одне з найдревніших святих місць Чернігова – Антонієві печери, що у Болдиних горах. В дохристиянські часи місцеві жителі там поклонялися язичеським богам. А на початку XI століття батько руського чернецтва, чернігівський князь Святослав Ярославович разом із Антонієм Печерським заснували на місці колишних капищ монастир.   

Антонієві печери. Фото: wikipedia.org

За легендою, саме один з засновників Києво-Печерської Лаври Антоній, викопав для монастиря першу печеру. Поступово комплекс розвивався: з’являлися келії для ченців, підземні храми та некрополі. 

Сьогодні загальна довжина підземного комплексу складає більше 350 метрів. З наземних будівель до наших днів збереглися: Ілліньска церква, Свято-троїцький собор, Введенська трапезна церква та Дзвінниця.

Собор Різдва Богородиці

Собор Різдва Богородиці у Козельці був збудований трохи пізніше Катерининської церкви у 1752 – 1763 роках. Його також вважають одним з найкращих витворів церковного будівництва тих часів. 

Собор Різдва Богородиці. Фото: wikipedia.org

Він був збудований на замовлення Наталії Розумихи на знак подяки Господу за щасливу долю її синів. А жінці було за що дякувати Богові. Адже її син Олексій завдяки чудовому голосу потрапив до царського двору в Петербурзі, а згодом став спочатку фаворитом, а потім чоловіком доньки Петра I цесарівни Єлізавети, яка нагородила чоловіка статками, титулами та прізвищем Розумовський. Брат Олексія Кирил Розумовський став останнім гетьманом Лівобережної України.

Велич подяки родини Розумовських Богу вражає: висота цього двухярусного храму складає 30 метрів, діаметр – майже 32 метри. Поруч побудована чотирьохярусна дзвінниця заввишки 50 метрів. 

Головна прикраса храму, це, звісно, розкішний іконостас, який створив архітектор Петра I італієць Бортоломео Растреллі. За легендою, цей іконостас мали встановити у Смольному Воскресіння Христова соборі у Санкт-Петербурзі. Але начебто він не підійшов за розмірами. Цим скористався Олексій Розумовський і вмовив дружину Єлізавету віддати іконостас у Козелець. 

Архангело-Михайлівська церква та святе джерело

Кожен поломник, що подорожує Чернігівською областю, обов’язково має заїхати до села Полонки, що у Прилуцькому районі. 

Архангело-Михайлівська церква. Фото: spzh.news

В центрі села стоїть унікальна Архангело-Михайлівська церква. Вона була збудована ще у 1720 році у стилі українського “козацького” бароко. Та церква приваблює не лише своєю архітектурою. Саме там знаходиться десниця святителя Дмитра, митрополита Ростовського, а також місцево-шанована ікона Пресвятої Богородиці “Несподівана радість”. 

Біля села знаходиться “печера ченця”, яку ще у XVII столітті вирив інок Київського Межигірського монастиря. Наразі печера відреставрована та відкрита для відвідувачів.

Та більш за все паломників приваблює цілюще джерело Божої Матері та Архангела Михаїла, яке знаходиться у яру неподалік від Архангело-Михайлівська церква. Поруч з джерелом побудована невеличка часівня та купальня, де кожен може окунутися у цілющу воду та помолитися про звільнення від недугів. 

Особливість цьго джерела в тому, що навіть у сильни морози вода в ньому не замерзає. Окрім того у ясну погоду можна побачити, що джерело пробивається з-під землі у вигляді хреста.

Цілюще джерело Божої Матері та Архангела Михаїла. Фото: spzh.news

Слава про цілющі здібності джерела простягається далеко за межі Чернігівщини. У святкові та вихідні дні, бажаючих зцілитися приїджає настільки багато, що людям доводиться стояти по декілька годин у чергах аби окунутися у святу воду. 

Свидовецьке цілюще джерело

Ще одне цілюще джерело на Чернігівщині знаходиться у селі Свидовець Ніжинського району. 

Цілюще джерело у Сведовці. Фото: orthodox.cn.ua

За легендою, у давні часи люди, що працювали в полі, знайшли на землі ікону великомучениці Параскеви П’ятниці. Її віднесли до місцевої церки. Але наступного ранку ікона з храму зникла і опинилася у полі на тому ж самому місці, де була раніше знайдена. Її знову віднесли до церкви. Так тривало декілька днів, та одного разу, коли косарі підняли ікону з землі, з-під неї забило джерело. На тому місці і збудували капличку. 

Ще за одною легендою, цілющим джерело стало, коли паломники побичили у воді образ Миколая Чудотворця. Точних відомостей, коли джерело стали вважати цілющщим, немає. 

Іллінська церква-фортеця

Якщо вже й подорожувати святими місцями Чернігова, то слід зазирнути у старовинне козацьке місто Короп, де знаходиться Іллінська церква-фортеця.

Церква-фортеця. Фото: vue.gov.ua

Хоча цей храм сьогодні знаходиться у досить у занедбану стані, він все ж таки вартує того, щоб цого побачили, адже це єдна церква такого типу, яка зберіглася на лівобережній Україні з козацьких часів до наших днів. 

Дерев’яна Троїцька церква

Найстаріша дерев’яна церква Чернігівщини знаходиться у селі Новий Білоус. Троїцьку церкву історики та фахівці вважають одною з найсакральниших церковних споруд Козацької доби. 

Комплекс дерев’яної Троїцької церкви. Фото: risu.ua

Точних даних, коли була збудована ця церква не має. За одними джерелами, рік зведення – 1646, за іншими 1739-й.

Це лише декілька святих місць, які варто відвідати під час візиту до Чернігівської області. І кожен паломник може скласти свій власний ТОП церков і соборів Чернігівщини.

Таємничі печери, “залізне серце” над Десною і готичний палац. Подорож романтичними місцями Чернігова

0

Чернігів – одне з найдревніших міст України, де кожен куточок та вулиця наповнені містичними історіями та стародавніми приданнями. За це Чернігів і називають «містом легенд». Втім його також можна назвати і «містом закоханих».

Архітектура та історичні пам’ятки різних епох, повідомляє сайт chernigiv-future, створюють Чернігову неперевершену романтичну атмосферу, яку відчуває кожен, хто знаходиться в місті.

Прогулянка Чернігівським дитинцем

Одне з найпопулярніших місць для зустрічей і прогулянок це, безперечно, Чернігівський дитинець, або як його ще називають Чернігівський вал. Він розташований в центральній частині міста на точці злиття Десни та Стрижня.

Чернігівський Дитинець. Фото: janwolanski.com Фото: doba.ua 

За часів Київської Русі Дитинець був політичним, військовим та духовним центром міста. Сьогодні – це великий парк, де знаходиться безліч пам’ятників та історичних пам’яток, які занурюють всіх, хто туди завітав, у таємничу історію цих стародавніх місць. Зокрема там розташовані Спасо-Преображенський собор — перший мурований храм міста, Храм Бориса та Гліба, перший вищий навчальний заклад Лівобережної України Чернігівський колегіум, оповитий містичними легендами будинок гетьмана Івана Мазепи, 12 легендарних гармат, які свого часу чернігівські козаки отримали за участь у «Північній війні», та багато іншого.

Єднання з природою в урочище “Ялівщина”

Ще одна романтична місцина – ландшафний парк “Ялівщина”, який розкинувся на 110 га вздовж ріки Стрижень.  ”Ялівщина”. Фото: wikipedia.org

Парк користується великою популярністю серед мешканців та гостей міста, адже це найбільший в межах Чернігова природоохоронний комплекс, де збережено понад 150 видів рідкісних рослин. 

Особливою відмінністю “Ялівщини” є те, що там відсутні алеї, проте в уричищі багато лісових стежок, якими закохані пари можуть блукати цілими днями, насолоджуючись прекрасними краєвидами.

Чернігів з висоти пташиного політу та таємничі печери

Помилуватися краєвидами Чернігова всі охочі можуть з дзвінниці Троїцько-Іллйінського монастиря. 

Троїцько-Іллйінський монастир з дзвінницею. Фото: ravluk-go.com

Свого часу ця пятиярусна 58-метрова будівля була найвищою у місті. Сьогодні кожен бажаючий за невелику плату може піднятися на оглядовий майданчик, з якого відкривається вид майже на все місто. 

Після оглядин чернігівських краєвидів можна спуститися в Антонієві печери, стародавній печерний комплекс, до якого входить і Троїцько-Іллінський монастир. За одною з легенд, в печерах інколи можно зустріти привід ченця Тарасія. Тож прогулянка підземними тунелями обовязково буде наповнена містичною романтикою.

Пятницька церква та “камінь бажань”

Невеличка церква святої віликомучениці Праскеви П’ятниці не залишить байдужим жодного, хто туди потрапить. Вечірній вид на церкву та фонтан. Фото: streamlight.com.ua/

Церква була побудована на межі XII – XIII століть. За одним з придань, кошти на її побудову дав легендарний княз Ігор. Але найбільша її цінність, що це одна з небагатьох архітектурних памяток, що зберіглася з домонгольської доби. 

Доречі, свята Праскева вважається покровительницею сімейного щастя, тож молодим парам, які тільки починають спільне життя, не завадить під час відвідання церкви попросити у мучиниці підтримки та захисту. 

А ще, за одною з легенд, в одній зі стін храму є камінь, який виконує бажання тих, хто до нього доторкнеться. Цей камінь знаходиться з тильного боку храму. Серед релігіознавців існує думка, що він може бути привезений з самого Єрусаліму. Адже в давнину була традиція вмуровувати камені зі святої землі в одну зі стін або у фундамент церкви.

Біля церкви розташований сквер та співочий фонтан. Вечорами кожен бажаючий може насолодитися світло-музикальним шоу. Не дивно, що багато молодих пар обирають саме це місце для побачень у весняно-літній період.

“Залізне серце” пішоходного мосту

Великий міст над Десною також вваається одним з популярних місць серед закоханих.

Пішохідний міст над Десною. Фото: ua.igotoworld.com

Його “фішка” в тому, що там можуть пройти лише пішоходи, або проїхати велосепидисти. Жодне авто не завадить романтичній прогулянці та насолодженню чарівними краєвидами Чернігівського валу та розлогої ріки. 

Окрім того на мосту встановлене “залізне серце”, на яке хлопці та дівчата вішають замочки в знак своїх міцних почуттів. Тож, певно, немає жодної закоханої пари у Чернігові, яка б там не побувала і не зробила фото з “залізним серцем”.

Паркова “Романтика у серці”

Не меньш популярне місце для постійних фотосессій скульптура “Романтика у серці”, що знаходиться у сквері Миколи Попудренка неподалік від Красної площі. 

Скульптура “Романтика у серці”. Фото: dost.mistaua.com.

Це невеличка садова лавочка над якою гілки дерев сплелися у силует серця, а десь серед гілочок сховався купідон. Скульптура відносно нова –  була встановлена лише десять років тому, але сьогодні корустиється заслуженою популярністі серед чернігівської молоді.

Готичний палац чернігівського Дон Кіхота

Ще один обов’язковий пункт на мапі романтичних прогулянок Черніговом – це, звісно, двоповерховий розкішний палац зі шпилями та готичною вежею, який на прикінці XIX століття збудував дворянин Григорій Глібов. 

Лицарський замок Глібова. Фото: andy-travel.com.ua

Цей поміщик був напрочуд ектравагантною персоною: носив великого капелюха з пером, глибокі шкріяні рукавички та жовті ботфорти. У всьому він намагався наслідувать лицарьскі традиції середньовічча, за це знайомі і прозвали його чернігівським Дон Кіхотом. За одною з версій, саме жага до лицарства й спонукали Глібова збудувати палиц, який більше схожий на замок. 

Однак, є й інша більш романтична легенда з цього приводу. Начебто Глібов хотів підкорити серце француженки, яку зустрів у Парижі. Попри всі вмовляння закоханого дворянина, вона відмовилась їхати до Чернігова, адже в місті не було жодного замку. От він і розпорядився збудувати такий палац.

Втім, скоріш за все, це лише красива легенда, адже Глібов на час будівництва вже був одружений на дочці одного з чернігівських поміщиків Ользі. 

У Чернігові ще є багато романтичних місцин та будівель. І щоб знайти своє, краще за все самім пройтися вуличками та вдихнути легенди цього стародавнього міста.

Святі місця Чернігівщини: практичний дороговказ для православного паломника

0

В 988 році князь Володимир хрестив Русь. Робив він це доволі жорстко, вогнем і мечем. Язичницьких жерців страчували, а їх істуканів розбивали та палили у вогні. Доставалося й простим людям, які хотіли зберегти вірність старим богам. Другим по значенню містом Русі після Києва, яке прийняло православ’я, став Чернігів. В 991 чи в 992 році (точно не відомо) тут заснували єпархію. Першим чернігівським єпископом став Неофіт. Він приїхав на Русь разом з присланим з Візантії митрополитом.

За сприяння місцевої влади архієреї Чернігівщини почали будувати величні храми і маленькі, затишні церкви та монастирі. Перебуваючи в храмі, людина спілкується з Богом, розповідає про свої проблеми або навпаки, за щось дякує. Для віруючого в храмі святиня буквально все – починаючи від самого приміщення і закінчуючи іконостасом і найменшою свічкою, що стоїть перед іконою.

Починаючи з 988 року вже 50 поколінь українців живуть в православній вірі. Вони ходять в храми, відвідують звичайні і святкові служби, сповідуються, причащаються та беруть іншу участь у житті Церкви. В цій статті, розповідає сайт chernigiv-future, ми розповімо про найзначніші, найвеличніші святі місця Чернігівщини – храми та монастирі.

Єлецький чоловічий монастир в Чернігові

Успенський Єлецький чоловічий монастир знаходиться в 1 км від русла річки Десни на плато Болдіних гір. Адреса монастиря: місто Чернігів, вулиця князя Чорного, 1.

Як виник монастир? З цього приводу є декілька легенд. Згідно однієї з них, в часи князювання Святослава Ярославича біля Чернігова проходили люди. Вони побачили незвичайне сяйво: виявилося, що воно йде від образу Богородиці, що хтозна як проступив на ялинці. Ця святиня отримала назву Єлецької ікони Богоматері. На місці де люди стали свідками чуда, в 1060 році побудували церкву, а потім і монастир.

Згідно іншої легенди, монастир побудували завдяки Антонію Печерському. Преподобний відомий тим, що в 1051 році заснував Києво-Печерську Лавру. З 1069 по 1072 рік він жив в печері, викопаній в Болдіних горах. 

Цю гіпотезу історики трактують двояко: можливо, преподобний спочатку поселився у вже існуючу обитель, а потім перейшов жити в печеру. Втім, можливий і дещо інший варіант: монах умовив князя збудувати монастир при існуючій церкві.

Свято-Троїцький собор в Чернігові

Троїцький собор є складовою частиною Троїцько-Іллінського монастиря, який заснував в 11 столітті на Болдіних горах Антоній Печерський. Після набігів татаро-монгол монастир довгий час стояв напівзруйнований. Відродження духовної святині почалося за часів козаччини: у 1649 році фінансові та матеріальні ресурси для цього виділив полковник Степан Подобайло. 

Ансамбль собору, разом з Трапезною, Введенською церквою та колокольнею було збудовано в 1679-1695 році. Своїм унікальним стилем українського бароко собор забов’язаний архітектору з Вільнюса Йоганну Баптисту Зауеру. 

Починаючи з 1790 року монастир додатково виконує функцію резиденції архієпископа.

Собор знаходиться в Чернігові на вулиці Толстого, 92.

Спасо-Преображенський собор

Ще однією святинею та справжньою окрасою Чернігова є Спасо-Преображенський собор, який знаходиться за адресою: вулиця Преображенська, 1.

Храм почали будувати в 1031-1036 роках при князі Мстиславу Володимировичу. В 1036 році князь помер, а майстрів «перекинули» на інше будівництво – до Новгорода. Там ці спеціалісти звели іншу святиню – храм Святої Софії. 

Будівництво Спасо-Преображенського собору було закінчене тільки в середині 11 століття. Храм став головною святинею в Чернігові і у всьому Чернігово-Сіверському князівстві.

В 1756 році у соборі сталася велика пожежа. Дерев’яні хори вигоріли повністю, і так і не були відновлені. Крім цього, в храмі зламали хрещальню. Згодом замість неї звели ще одну круглу башту. На обидві башти собору встановили величезні шпилі.

Свято-Миколаївський храм

Цей храм побудували в честь воїнів, які воювали на території Афганістану. Навколо храму є три лікарні: обласна, лікарня МВС та онкоцентр. В цьому храмі часто бувають люди з дуже непростими життєвими ситуаціями, не тільки духовними, а й матеріальними проблемами. Це й не дивно: святий Миколай здавна вважався помічником всіх нужденних.

Знаходиться Свято-Миколаївський храм в Чернігові на вулиці Михайлевича, 7. 

Борисоглібський собор

Собор святих Бориса і Гліба – архітектурний пам’ятник домонгольської доби, збудований за часів князювання Давида Святославича. У 1115 році князь наказав перенести мощі цих святих до одного з вишгородських храмів. Останки святих перенесли з дерев’яної церкви до кам’яної. 

Через 5 років після цього помирає княжий син, Ростислав. На згадку про сина князь починає будівництво собору Бориса та Гліба. У 1123 році в усипальниці собору був похований і сам князь.

Після нападу Батия на Чернігів храм був зруйнований вщент. Через деякий час святиню відновив митрополит Максим. На протязі 15 століття собор використовувався монахами.

В 1611 році Чернігів захопила Польща. Внаслідок бойових дій собор вигорів повністю. У 1627-1628 роках його відновили домініканці. З цього часу він почав функціонувати як католицький костел. При католиках була добудована дзвіниця та споруджені інші монастирські будівлі.

За часів Богдана Хмельницького храм знову повернувся до православної громади. У 1659 році архієпископ Лазар Баранович перебудував храм, надав йому статус кафедрального. 

У 1702-1703 роках новий архієрей, Іван Максимович, доповнив храм кам’яною дзвіницею. Кажуть, що робітники, які рили котлован під дзвіницю, знайшли срібного ідола. Саме з цього ідола гетьман Іван Мазепа наказав зробити для храму царські врата. Є і трохи інші варіанти цієї легенди: срібного ідола знайшли при будівництві дзвіниці Чернігівського колегіуму або при зведенні дзвіниці Спасо-Преображенського собору. В деяких джерелах є згадки про двох знайдених ідолів.

Вчені дослідили царські врата, але переконливих доказів того, що вони були виготовлені з цілого шматку срібла, не знайшли.

Срібні врата були виготовлені у німецькому Аугсбурзі майстром Дрентветтом. На цих вратах є герб гетьмана і платівка з годом виготовлення – 1702. На вратах зображені фігури чотирьох євангелістів, зображення з сюжетами «Благовіщення» та Мойсеєвого дерева, на вершечку якого є фігура Ісуса Христа.

Сьогодні Борисоглібський собор не використовується для богослужінь. Храм перетворений на музей і є частиною історичного заповідника «Чернігів стародавній».

Борисоглібський собор знаходиться за адресою: вулиця Преображенська, 1А.

Антонієві печери

Найпопулярнішою археологічною пам’яткою Чернігова і святим місцем для поклоніння віруючих є Антонієві печери. Вони були засновані в 1069 році як печерний християнський монастир. Якщо вірити давній легенді, засновниками були преподобний Антоній Печерський і чернігівський князь Святослав Ярославич. 

Антоній Печерський приїхав до Чернігова, рятуючись від київського князя Ізяслава. Тут йому сподобались Болдині гори. Саме в них і було вирішено заснувати монастир.

Свій інтерес був і в чернігівського князя. В Києві вже деякий час існував Печерський монастир, який набув великої слави. Чернігів здавна сперечався з Києвом за першість у культурній, релігійній царині. Заснувавши печерний монастир, чернігівський князь сподівався підвищити роль своєї землі в Київській Русі. І значною мірою це йому вдалося.

Найбільшою церквою підземного комплексу є храм Феодосія Тотемського. Як кажуть віруючі, це дуже намолене місце. Люди приходять сюди зі своїм горем і проблемами – і Бог справді допомагає.

Адреса релігійної та історичної пам’ятки: м. Чернігів, вулиця Успенського, 33.

Чернігів – це свята земля, частина сучасної України і її попередниці, Київської Русі. Чим старіший храм, тим більш намолені в ньому ікони та навіть весь простір. В цьому плані Чернігівщині дуже пощастило – багато храмів збереглися ще з домонгольських часів. Приходьте до храму не тільки тоді, коли важко на душі, але й просто для того, щоб помилуватися красою стародавнього зодчества, аналогів якого в світі немає.

Чернігів на початку XX століття: епоха СРСР

0

Відгриміла Перша світова війна, в Росії відбувся переворот більшовиків, який і досі там чомусь називається Великою Жовтневою Соціалістичною революцією. Після розвалу Російської імперії Україна отримала нарешті свій історичний шанс на розбудову власної держави. В силу різних причин цей шанс було згаяно. Більшість українців, повідомляє сайт chernigiv-future, опинилися під владою СРСР. Звичайно, це не могло не позначитися на житті Чернігівської області і Чернігова зокрема.

Будівництво соціалізму

З 1920 року у всій країні і в Чернігові зокрема почалося будівництво нового суспільного ладу – соціалізму. Прості люди, як і завжди отримали мало, або не отримали зовсім нічого.

 

Чи не єдиним виключенням з цього правила стало вирішення житлового питання. Нова влада конфіскувала будинки у власників і поділила «квадратні метри» на квартири. Також була проведена націоналізація тих небагатьох підприємств, що були в місті.

Одним з кроків молодої радянської влади було складання плану розвитку міста. Більшовики підтримували ідею розвитку Чернігова як міста-саду. Цим планом передбачалося значне збільшення площ зелених насаджень. По Чернігову навіть хотіли пустити мото-трамвай.

В 1920-х роках з Чернігова намагалися зробити місто-курорт. Одним з практичних кроків в цьому напрямку стало відкриття Інституту фізичних методів лікування. Інститут знаходився в приміщенні однієї з земських шкіл.

Червона влада займалася не тільки переділом власності, але й «промиванням мізків» населенню. Замість бюстів царів почали встановлювати бюсти Леніна і Фрунзе. Більшість простих людей, зокрема селян, нічого не розуміли в політиці. А тому сприймали Леніна, як ще одного царя.

Більшовики грабували церкви. Чимало історичних та культурних пам’яток були вивезені до Москви. Безбожники переплавляли дзвони. Якимось чудом Марко Ванштейн, директор історичного музею, врятував декілька особливо цінних дзвонів.

Більшість чернігівських церков перетворили на склади, з католицького костьолу зробили гуртожиток НКВС, а одна з сінагог стала палацом піонерів.

У 1932 році більшовики провели адміністративно-територіальну реформу. Чернігів став центром області. З центра міста щезли торгові ряди. Вони мали велику історичну цінність. Прибравши торгові ряди, влада звільнила місце для закладки Червоної площі. Назва цієї площі не була пов’язана з «червоними». Площу виклали червоною клінкерною цеглою. Почалося формування дрібних та середніх підприємств, зокрема й фабрики музичних інструментів. До 1941 року населення Чернігова сягнуло відмітки 70 тисяч чоловік.

Сталінський терор та Друга світова війна

Чернігів важко пережив сталінський терор 1937-1938 років. Тисячі містян були репресовані. Реабілітація відбулася лише через 20 років, в часи так званої хрущовської відлиги. До розстрілу та заслання до Сибіру було засуджено більш ніж 8 тисяч жителів області. Відомо, що людей розстрілювали прямо в підвалі будинку НКВС. Зараз це будівля санепідстанції біля Центрального ринку. Страчених людей ховали за містом біля села Халявин.

Ще більшою трагедією для міста стала Друга світова війна. З 23 по 25 серпня німці масовано бомбили Чернігів. Те саме продовжувалося ще впродовж двох тижнів, але вже з меншою інтенсивністю. В результаті центр міста, що формувався впродовж століть, було зруйновано вщент. Радянські війська обороняли місто як могли. Проте сили були нерівні, тож 10 вересня Чернігів зайняли німці.

Окупаційний режим гітлерівців був направлений на викачку економічних і трудових ресурсів з регіону. Всі вцілілі підприємства працювали на економіку Третього Рейху, людей вивозили до Німеччини на примусові роботи. З часом німці почали зазнавати поразок, у тому числі й від партизан. В тюрмах та лісах почалися масові розстріли. Так продовжувалося до вересня 1943 року, коли радянські війська звільнили місто. Внаслідок німецької окупації населення Чернігова зменшилося до 11 тисяч чоловік.

Чернігів після війни

Спеціальна комісія визнала Чернігів одним з найбільш постраждалих від війни міст. Також місто включили до списку найбільш важливих історичних міст Радянського Союзу. Це сприяло збереженню історичних пам’яток.

Після війни почалася відбудова міста. На суботниках і після роботи чернігівці розбирали численні руїни. Підприємства Чернігова, інфраструктуру і весь центр відбудували фактично заново.

Для відбудови склали спеціальний план, згідно з яким місто мало перетворитися на музей і парк. Було прийняте рішення створити Алею героїв. Продовженням цієї алеї мала стати зелена зона, що проходить через центр Чернігова.

Старовинний Вал перетворився на парк. В цьому парку створили сквер, присвячений Богдану Хмельницькому. Цій історичній постаті радянська влада приділяла багато уваги. Богдан Хмельницький уклав Переяславські угоди. Гетьманщина стала автономією в складі Російської імперії.

Після війни архітектори і реставратори зайнялися відновленням зруйнованих та напівзруйнованих історичних пам’яток – Будинку колегіуму, Борисоглібського собору, Катерининської та П’ятницької церков. До відновлення П’ятницької церкви приклав чимало зусиль Петро Барановський, один з найкращих архітекторів країни. 

Символом післявоєнного міста стала Червона площа. Вона є окрасою Чернігова і сьогодні.

Наприкінці 50-х років минулого століття населення Чернігова стало таким, яким воно було до війни. Місто тоді було не дуже великим, але акуратним і красивим. Потроху влада почала створювати з міста промисловий центр. На початку 60-х років у місті з’явився комбінат «Хімволокно» та камвольно-суконний комбінат. Ці підприємства були найбільшими в своїх галузях в Європі. Продукція цих комбінатів користувалася попитом не тільки в СРСР, а й за кордоном.

В кінці 60-х років з’явилися ще два підприємства – радіоприладний завод і завод автозапчастин. Чернігівські деталі використовувалися для створення вітчизняної аерокосмічної техніки. 

В 1951 році в місті створили Чернігівське військово-авіаційне училище. Тут готували льотчиків-винищувачів. За 40 років цей навчальний заклад підготував 6000 льотчиків. Серед них було 9 космонавтів. Одним з них був перший український космонавт, Леонід Каденюк. 

В настроях того часу переважав оптимізм. На жаль, продовжився він недовго – до часів Перебудови, коли всі недоліки СРСР стали аж надто очевидними. А в 1991 році Україна проголосила свою незалежність – це поклало початок новій сторінці в історії нашої держави. Сторінка ця пишеться й досі.

Як жив Чернігів на початку XX століття

0

Початок XX століття, повідомляє сайт chernigiv-future, відкрив одну з найбільш трагічних сторінок історії людства: в 1914 році розпочалася Перша світова війна. На превеликий жаль, Чернігів сповна відчув на собі всі жахи воєнного лихоліття: містян тисячами мобілізовували та відправляли воювати за царя-батюшку. Але справжні причини війни були незрозумілими.

Чернігів у Першій світовій війні

Російська імперія, як завжди, мріяла «прирости територіями». На цей раз на заході – до Карпат і на півдні – до Балкан. Були мрії навіть взяти Стамбул, колишню столицю Візантії, Константинополь. На думку тогочасних політиків, це мало б більшою мірою утвердити права Московії називатися «третім Римом». На сторінках преси, у тому числі і Чернігівської, розганялася анти німецька істерія.

Ближче до осені ура-патріотизм значною мірою вичерпався. Причиною стали похоронки. Хто ж при здоровому глузді підтримуватиме загарбницьку війну, на якій загинули твої рідні?

У місто привезли тіло першого загиблого на фронті чернігівця-офіцера. А потім організували солдатський госпіталь. Жительки міста масово ставали сестрами милосердя та доглядали поранених.

Разом з війною наростала економічна розруха та криза влади. Тому, звістку про відречення царя від престолу в Чернігові зустріли з захватом. Навіть священики, які казали, що «вся влада від Бога», вітали Тимчасовий уряд. На відміну від жовтневого перевороту, зміна царського режиму на Тимчасовий уряд відбулася цілком законним шляхом. А це давало значні надії на вихід з кризи і подальше процвітання.

Центральна Рада

Згодом в Україні виникла нова влада – Центральна Рада. Майже всі політики Чернігівщини підтримали її. Місто стало центром політичного життя регіону. Тут відбувалися численні з’їзди і зібрання, на яких чернігівці жваво обговорювали регіональні і республіканські проблеми. Однаковою мірою містяни брали участь у політичному житті України і Росії: представники від міста приїздили і на всеукраїнські, і на всеросійські з’їзди.

Саме тоді почали обговорювати, чи потрібно Україні бути незалежною, повністю відокремитись від російської держави. На жаль, чіткої думки з цього приводу не було. Більшість містян підтримували широку автономію України у складі оновленої Росії. Схожі думки були і в переважній більшості інших міст.

З часом думки про повну незалежність почали лунати все більш гучно. Так, Роман Бжеський, чернігівський гімназист, публічно казав, що Україна за величиною така ж, як і Німеччина і повинна влитися в сім’ю європейських народів. Декілька кроків у цьому напряму зробила і Центральна Рада. Чого вартий тільки акт злуки УНР і ЗУНР. Шкода що це відбулося вже після того, як перспектива військового протистояння захисників України з більшовиками була вирішена на користь останніх. Наслідок програшу став для України дуже страшний – це голодомор 1933 року.

Сьогодні події 100-річної давнини відбуваються з новою силою. Та сама жорстокість, та сама ненависть до України і всього українського. Але на цей раз ми не можемо дозволити собі програти!

Та повернімося в листопад 1917 року. Владу в Росії захопили більшовики на чолі з агентом німецьких спецслужб, Володимиром Леніним. Скоріше за все, німці хотіли керувати Росією за допомогою свого посередника. Але не так сталося, як гадалося. Маріонетка захотіла «злізти з руки» і сама правити.

Можливо саме тому німці допомогли українській владі в боротьбі з більшовиками. Але для протистояння, на жаль не вистачило і об’єднаної військової потуги двох країн. Цілком імовірно, що причиною перемоги більшовиків стало те, що білогвардійці, іноземні інтервенти, збройні сили Директорії діяли в основному розрізнено, кожен переслідував свою військово-політичну мету. А більшовики наростили пропаганду серед робітників і селян і перемогли своїх ворогів по черзі. Але історія не знає умовного відмінку.

Перемога червоноармійців. Початок радянської доби

В січні 1918 року в Чернігові з’явилися перші червоноармійці. Вони заявили, що прибули сюди встановлювати радянську владу. Через 104 роки те саме зробили необільшовики, прислані Володимиром Путіним. Інколи у мене виникає цікаве відчуття – історія пишеться, як під «копірку». А «руZкий мир» завжди діє однаково, шаблонно. Ніякого тобі креативу та творчої складової!

А тоді, в 1918 році російських більшовиків не підтримали їх місцеві товариші по партії. Софія Соколовська, керівниця місцевого осередку більшовитської партії, заявила, що нову владу не можна встановлювати за допомогою багнетів. Софія Соколовська була 23-літньою, культурною і добре освіченою пані. Вона врятувала від розстрілів понад 70 містян, колишніх царських офіцерів.

З квітня 1918 року в Україні встановилася влада гетьмана Павла Скоропадського. До кінця цього року містянам вдалося пожити більш-менш спокійно. В січні 1919 року більшовики зайняли місто вдруге. В жовтні їх витіснили білогвардійці. Але через місяць влада змінилася знову. Тепер уже надовго.

В роки воєнного лихоліття та соціальних катаклізмів більшість містян хотіли тільки одного – спокою та миру. Навіть офіцери, які повернулися зі світової війни, створили своє професійне об’єднання – Спілку трудящих офіцерів. При цій спілці постійно діяла кондитерська, де пекли дуже смачні пончики. В 1919 році в Чернігові вирили комплекс нових печер. Їх назвали Алімпієвими – по імені ініціатора будівництва.

Попри намагання багатьох «відсидітися», зробити це практично виявилося неможливо. Чернігівців забирали до різних військ примусово-добровільно. Крім власне війни був ще й терор. З різних сторін. В липні 1919 року більшовики розстріляли в місті 13 заручників. Серед цих нещасних були й представники еліти, зокрема Олексій Бакуринський, колишній голова Земства. Війська Деникіна займалися погромами євреїв. Тому більшості дворян та інтелігенції довелося емігрувати. За роки кровавого терору чисельність населення міста зменшилася на 6 тисяч чоловік. Знову рости населення почало перед Другою світовою війною.

Початок 20 століття став критичним і для всієї України, і для Чернігівщини. Україна згаяла величезний шанс стати нарешті вільною, незалежною, щасливою державою. Натомість на більше ніж 80 років ми стали частиною «імперії зла» – СРСР. Подальший розвиток країни відбувався в дусі марксистсько-ленінської ідеології та соціалізму. Але це вже тема нашої іншої статті.

Містичні місця Чернігова та історії, від яких холоне кров

0

Здавна людей лякало і одночасно приваблювало все непізнане, містичне, потойбічне. За кордоном повним-повно місць, з якими пов’язані привиди, полтергейсти та легенди про справжніх монстрів – упирів та перевертнів. Але необов’язково їхати далеко, щоб полоскотати собі нерви. Достатньо просто здійснити подорож містичними місцями Чернігівщини. Хоча б віртуальну. Ви дізнаєтеся про козацького полковника, що роз’їжджає містом у компанії чортів, закинуті церкви та прокляті могили, що наводять страх на оточуючих, привидів старовинних панських маєтків та відьом, які викликають посуху та зурочують людей. Отже сайт chernigiv-future, запрошує вас на жахаючу і одночасно веселу прогулянку Чернігівщиною.

«Нащадок» Дракули

Завдяки Брему Стокеру кожен знає історію Влада Цепеша, кровожерливого вампіра та одночасно князя Трансільванії. Кажуть, що він дуже любив саджати ще живих людей на палю, а більше всього полюбляв пити з них кров. На Чернігівщині за часів козаччини жив свій, українській «Дракула», полковник Василь Дунін-Борковський. Про нього ми вже писали тут – тому особливо повторюватися не будемо. З цією постаттю пов’язане містичне місце – Єлецький монастир. Саме тут, в Успенському соборі, 7 березня 1702 року і був похований козацький ватажок. А далі почалося найцікавіше: опівночі ворота монастиря відкривалися, з них виїжджала примарна карета, запряжена вороними кіньми і їхала в маєток полковника на Чорній кручі над Десною. Що було далі? Продовження цієї історії читайте за посиланням вище.

Чернець Тарасій – примара Антонієвих печер

Якщо ви, перебуваючи в Чернігові, не були на екскурсії в Антонієвих печерах, знайте що ви наполовину змарнували вашу мандрівку. Болдині гори і печерний монастир є одними з найзагадковіших місць Чернігова. Прихильники езотеричних вчень вважають печерний монастир справжнім місцем сили. 

Вперше печерний монастир згаданий у літописі 1069 року. Тоді Антоній Печерський, ховаючись від київського князя, втік зі столиці до Чернігова. Чому саме він обрав Болдині гори? Це достеменно невідомо. Є версія, що колись, ще в дохристиянські часи, на цьому місці було капище Перуна-Громовержця. 

На користь цієї версії слугує те, що «болд» на слов’янській мові означало «дуб». А дуб якраз і був священним деревом Перуна. 

Не виключено, що якась прадавньо-містична сила могла викликати до життя паранормальні ефекти – привидів. Але якщо ви думаєте, що привиди Антонієвих печер – лише витвір чиєїсь уяви або галюцинація, викликана вживанням алкогольних напоїв, то помиляєтесь. 

Існування привидів підтверджує завідувач відділу історії заповідника «Чернігів стародавній» Володимир Руденюк.

В 1970 році відбувалося дослідження печер міською спелеологічною експедицією. Саме тоді і було зафіксоване це незвичайне явище. У той час всі роботи тут проводилися при свічках і ліхтарях – нормального освітлення не було. Коли сіли ліхтарі, люди згадали що залишили свічки за вівтарем у церкві Миколи Святоші.

Володимир Руденюк пішов по свічки темними коридорами. Але, коли порівнявся з келією Антонія Печерського, то майже вмер від шоку: на нього дивився чоловік, вдягнений у чернечу рясу! Це може видатися неймовірним, але привида було добре видно навіть у цілковитій темряві. Повертатися назад довелося без світла: свічок за вівтарем не виявилося. Привид ще якийсь час стояв на тому самому місці, а потім просто зник.

Цього самого ченця бачила в церкві Миколи Святоші і одна з співробітниць заповідника. Вчені фізики вирішили провести дослідження Антонієвих печер. Їх апаратура зафіксувала дуже потужну енергетичну аномалію. Інколи привиди з’являються у вигляді густого туману. В цьому тумані періодично проглядається, то лице бородатого чоловіка, то різні геометричні фігури. Туристи також бачили привидів.

Ще одним очевидцем феномену є чернігівський краєзнавець, Олександр Добриця. Він бачив чоловіка в рясі, що був оточений якимось дуже дивним маревом. Коли краєзнавець намагався пройти крізь привида, той відразу зникав, але через деякий час знову з’являвся на тому самому місці.

Чому виникають привиди? Своя відповідь на це питання є у містиків і екстрасенсів. Кажуть, що привид – це душа людини, що не може знайти спокою після своєї смерті. Таке відбувається, якщо смерть була раптовою, або мученицькою. Можливо саме так і вмер цей чернець, хтозна…

І насамкінець один досить кумедний факт: неподалік від місця з’явлення привида є давній напис: «Господи, поможи рабу твоєму Тарасію…». Тому місцеві студенти-гумористи прозвали цього привида Тарасиком.

Скарби гетьмана Мазепи

З підземеллями Чернігівщини пов’язано багато оповідей про скарби Івана Мазепи. Кажуть, що перед поїздкою до Карла XII гетьман заховав більшість скарбів в підвалі свого палацу в Батурині. Петро Перший, цар і водночас мстивий маніяк на кшталт сучасного Путіна, вщент зруйнував Батурин і гетьманський палац.

Один зі слуг Мазепи розказав царським офіцерам, що знає, де заховані скарби. Розпочалися 4 денні пошуки багатств, але закінчилися вони невдачею. Можливо, хтось спритніший викопав ці скарби раніше, а можливо гетьман закляв свої скарби за допомогою магії, і тепер до них ніяк не дістатися.

Є ще одна досить цікава легенда про гетьмана-чаклуна. Згідно однієї з них, від палацу до сусіднього села вів таємничий підземний хід, що тягнувся аж на 20 верст. В цьому ході було 12 дверей. До 12 дверей неможливо було дійти з запаленою свічкою в руках – вогонь згасав, а все підземелля огортала густа темрява. Цього не могли зробити не тільки селяни, але й вищий церковний ієрарх – архієпископ.

Якщо вірити легенді, за останніми дверима є залізний стовп, а на ньому – козацька бойова шабля гетьмана і шапка. Коли попи в церквах виголошували Мазепі анафему, тобто церковне прокляття, все підземелля голосно гуло і тряслося. Це було чутно на кілька верст навкруги.

Ця загадкова печера була прозвана в народі «житлом Мазепи». Люди вірять в те, що дух гетьмана і досі охороняє свої скарби.

Пошуки гетьманського золота в селі Виблі

Знайти скарб кортить багатьом. Тому не дивно, що своя легенда про золото Мазепи є і в селі Виблі Куликівського району Чернігівської області. У цьому селі, подібно до Києва, є своя Лиса Гора. Десь поблизу цієї гори знаходиться скарб – карета, що наповнена золотом до самого верха.

Кажуть, що на місце розташування скарбу повинна вказати свічка. Достатньо було взяти свічку в руки і ходити з нею не запалюючи. Як тільки людина опинялась на місці скарбу, мало статися самозаймання. Але замість цього були інші ефекти – з-під землі долинав страшний гуркіт, а всі шукачі мерщій тікали з того місця.

Раз на три роки скарб можна побачити у вигляді красивого коня, що аж виблискує в місячному світлі. Якщо вдарити цього коня лозиною, то він має враз перетворитися на золоті червінці. 

Є ще одна можливість знайти цей скарб. Потрібно у Великодню ніч після всеношної, прийти на Лису гору, тримаючи в руках запалену свічку. Ви можете перевірити цю легенду, адже виконати її умови досить просто!

Ще один скарб шукали поміж селами Козероги і Слабин. Один з селян орав тут поле і наткнувся на щось невідоме в землі, зроблене з дикого каменю. Місцеві розповідають, що на цьому місці вночі бачать неймовірної краси жінку, вбрану в золоте вбрання. Хто ця жінка, ніхто не знає. Можливо, це душа, що охороняє скарб, а можливо і сам скарб, що показує себе всім охочим його знайти.

Примари панських маєтків

Панські садиби Чернігівщини теж можуть похвалитися наявністю примар в них. Хто ці примари? Можливо, це колишні власники маєтків, чи просто душі, які випадково заблукали поміж світами.

Одним з наймістичніших місць Чернігівської області є Качанівка – родовий маєток Тарновських. Дома в цих меценатів гостювали такі відомі люди, як Ілля Рєпін, Тарас Шевченко, Михайло Глінка. Саме тут, в цьому маєтку Глінка дуже плідно попрацював над своєю оперою «Руслан і Людмила». В місцевому парку є «Альтанка Глінки», що колись була розписана сценами з його безсмертного твору.

Доля дворянських гнізд після революції 1917 року добре відома: більшість маєтків була зруйнована спраглими до класової боротьби селянами та робітниками. Але Качанівці в цьому плані пощастило трохи більше, ніж іншим: її просто розграбували. Згодом радянська влада розташувала тут дитячий будинок, а потім – протитуберкульозний диспансер. Медсестри цього диспансеру побачили привида першими. По алеям занедбаного парку почала гуляти постать в плащі і капелюсі. 

Місцеві вважають, що загадкова постать – це останній власник маєтку Василь Тарновський-молодший. Збанкрутувавши, він був змушений продати своє родове гніздо. А після смерті ходить тут і хвилюється через те, що зробили з Качанівкою час і безгосподарність нових власників. Кажуть, що після того, як маєток відновить свою колишню велич, привид щезне. 

Ще одне містичне місце в Чернігівщині – старовинний маєток в Сокоринцях. Колись цим маєтком володів рід Галаганів. За однією з легенд, козацького полковника Гната Галагана прокляли самі ж козаки до сьомого коліна за те, що він підтримав не Мазепу, а вбивцю і схибленого маніяка Петра Першого. Цей полковник долучився сам до вбивств запорізьких козаків. 

Цар добре віддячив за зраду і підлість, давши полковнику велике багатство, зокрема маєтки. Але прокляття на те й прокляття: рід зрадника справді перервався на 7 нащадку. У Григорія Галагана у віці 16 років помер син. Чоловіча гілка роду після цього щезла. Маєтком стали володіти родичі по жіночій лінії.

Наразі садиба занедбана. Тому чи можна в такому місті обійтися без паранормального? Розповіді про привида почалися ще в той час, коли маєтком володів Поль Ламсдорф-Галаган. З його мемуарів став відомий один досить кумедний випадок. Гувернер-француз, дізнавшись про історію з привидом, який з’являвся біля однієї з паркових лавок, вирішив все перевірити. Вночі він сів на ту саму лавочку і почав чекати. Невдовзі з’явилася фігура в білому і ввічливо привіталася з французом. Він зібрався закричати, але зрозумів, що побачив не привида, а простого селянина, що повертався додому напідпитку.

Гувернер розповів про свої нічні пригоди, але незважаючи на це, легенда про привида продовжила своє існування.

Ніжинські привиди

Є свої легенди про привидів і у Ніжині. Микола Гоголь надихався Ніжином для своїх розповідей про різну нечисть. І це не дивно. Містикою тут просякнуте навіть повітря. 

Якщо пройтися по колишній Ліцейській вулиці від педагогічного університету, то можна дістатися до проклятого дому. Це будинок 19 століття, розміщений біля Благовіщенського чоловічого монастиря, колись належав його настоятелю Віктору Черняєву. 

Закінчивши Київську духовну семінарію, в 1803 році він стає настоятелем Благовіщенського чоловічого монастиря. Тодішня влада не виділяла гроші на відновлення обителі. Тому Віктору Черняєву доводилося використовувати свої гроші і гроші благодійників. 

Деякий час все було добре, аж поки настоятель не вступив в конфлікт з чернігівським архієпископом. Черняєва звільнили з займаної посади, а будинок, повністю зведений його коштом, відібрали.

Від сильної образи Віктор Черняєв прокляв будинок і його нових господарів. З того моменту в будівлі оселився полтергейст, або як казали наші предки – нечисть. Вночі скрипіла підлога, самі по собі відчинялися вікна. А що Черняєв? Він повернувся на свою батьківщину, в Чорногорію. А наостанок прокляв ще й обитель. 

Робота монастиря, перервана жовтневою революцію, була відновлена тільки в 1999 році. Але час від часу виникають різноманітні чвари і негаразди, монастир знову занепадає.

Продовження розповіді про чернігівську містику – в нашій наступній статті. Якщо у вас є свої цікаві історії про містику Чернігова, надсилайте їх у Facebook та публікуйте відразу під цим матеріалом.

Кращі музеї Чернігова

0

Основними музеями Чернігова є: обласний історичний музей імені В. Тарновського, військовий історичний музей, Антонієві печери, літературно-меморіальний музей-заповідник М. Коцюбинського. Якщо ви приїхали до Чернігова з туристичною метою, обов’язково відвідайте ці музеї. Завдяки цьому ви глибше пізнаєте історію та культуру краю. Детальніше про кращі музеї Чернігова у нашому матеріалі на сайті chernigiv-future.

Музей Коцюбинського

Музей Коцюбинського – це садиба, в якій проживав класик вітчизняної літератури, гуманіст і прихильник сонячних культів. Відомо, що письменник придбав цю садибу у 1898 році, коли переїхав сюди з Вінниці. Садиба і зараз перебуває в тому самому вигляді, як за життя митця.

Заснований музей ще за сталінських часів – у вересні 1934 року. В своєму нинішньому вигляді музей складається з трьох частин: колишньої садиби митця, саду та дому літературної експозиції.

Основа музею – це будинок письменника. Саме тут Михайло Коцюбинський провів 15 останніх і одночасно найбільш плідних у творчому сенсі років.

Коротка довідка. Михайло Михайлович Коцюбинський народився 17 вересня 1864 року у Вінниці, його батьком був дрібний урядовець. Свою освіту Коцюбинський здобував у двох закладах: Барській початковій школі та Шаргородському духовному училищі. Найвідомішими творами Коцюбинського є: Intermezzo, «Тіні забутих предків», «Дорогою ціною», «Коні не винні», «Хвала життю», «На острові» та ін.

Колишня оселя Коцюбинського являє собою невеличку, розміщену у центрі подвір’я хатинку. В кімнатах будинку повністю збережена атмосфера та обстановка, як при житті письменника. На вхідних дверях є бронзова табличка з написом: «Михайло Михайлович Коцюбинський».

Декілька років Коцюбинський використовував вітальню цього будинку як свій робочий кабінет. Тут і досі є бібліотека письменника, його меблі, зокрема робочий стіл з усім необхідним приладдям.

У двох шафах зберігається біля півтори тисячі книг. Це не тільки ті книги, які читав Коцюбинський. Тут є перші примірники його власних творів, а також твори інших українських авторів з автографами.

Справжньою окрасою музею є сад, у якому в перервах між написанням творів працював Коцюбинський. Напрацювавшись, Коцюбинський ішов відпочивати в бузкову альтанку, тут він пив чай, насолоджуючись пахощами трав та квітів. Працівники музею намагаються зберегти сад у тому самому вигляді, як при житті письменника. 

І сьогодні в саду ростуть квіти, які подобались Коцюбинському при житті. Це маки, троянди і мальви, а також агави. Їх митець вподобав, коли перебував в Італії в гостях у Максима Горького. Меморіальний будинок накриває ялинка, яку Коцюбинський посадив власноруч. Вік ялинки по справжньому вражає – їй вже понад 100 років.

Побувавши в саду, неодмінно завітайте у триповерхове приміщення, зведене у вересні 1983 року – це літературна експозиція, побудована за проектом Анатолія Гайдамаки. Він є одним з найкращих українських художників-оформлювачів.

Найпримітніше місце у всій будівлі – дерев’яна експозиція, яка зображує персонажів творів Михайла Коцюбинського.

Ціллю створення літературної експозиції було ознайомлення широких верств населення з біографією письменника та з основними етапами його творчої праці. Відвідувачі експозиції можуть ознайомитися з особистими документами письменника, фотографіями, першими примірниками його творів та численними чернетками. 

Музей Коцюбинського використовується і як творчий осередок інтелігенції усієї Чернігівщини. Тут постійно проходять різноманітні міроприємства: літературні вечори, концерти народної та класичної музики. При музеї функціонує кінолекційний зал – його можливості на повну використовуються філософськими, національно-патріотичними та літературними товариствами.

17 вересня, в день народження Михайла Коцюбинського в музеї вручають нагороди найкращим вітчизняним літераторам. Поряд з літературними експонатами в музеї є зразки художнього мистецтва, вишивки та писанкарства. 

Щорічно музей відвідують тисячі людей з України та закордону. Вони їдуть до Чернігова, щоб вшанувати самого Коцюбинського та його дружину Віру Устимівну. Подружжя знайшло свій останній спочинок на Болдиній горі.

Військовий історичний музей

Чернігівщина має складну і одночасно захоплюючу історію військових звитяг і мужності. Ознайомитись з цими сторінками історії краю можна в Військовому історичному музеї, що знаходиться на вулиці Шевченка, 55А. 

Спочатку тут був музей бойової слави 1 Гвардійської армії, відкритий 9 травня 1985 року. Через 7 років після свого відкриття музей перейшов у підпорядкування історичному музею імені В. В. Тарновського.

В музеї діють дві постійні експозиції та багато виставок. Одна з експозицій називається «Військова історія Чернігівщини». Вона почала свою роботу в 1988 році. Експозиція поділяється на теми: Розбудова війська часів Української революції, Крути, «Участь чернігівців у локальних війнах другої половини 20 століття» та ін. Одна з тем присвячена діяльності сучасного чернігівського прикордонного загону.

Друга експозиція присвячена бойовому шляху 1 Гвардійської армії. Перше відкриття експозиції відбулося 1985 року. У 1999 році експозиція була значною мірою перероблена.

Крім цих двох експозицій, в музеї періодично працюють виставки, присвячені Другій світовій війни, чернігівському козацтву та ін.

У фондах музею більше 11 тисяч одиниць зберігання. Це різноманітні фото, документи, особисті речі військових, зокрема їх професійні інструменти. Матеріали про бойовий шлях 1 Гвардійської армії становлять окрему колекцію.

Чернігівський обласний історичний музей імені В. В. Тарновського

Чернігівський обласний історичний музей імені В. В. Тарновського є одним з найстаріших музеїв нашої країни. Знайти його в Чернігові можна за адресою: вулиця Горького, 4. Заснували музей 14 листопада 1896 року. Саме в цей день почала свою роботу Чернігівська губернська вчена архівна комісія та історичний музей при ній. 

Історія створення музею має декілька доволі цікавих сторінок. У 1896 році Василь Тарновський-молодший, благодійник і меценат, написав до земської управи заяву про відкриття нового музею. Його прохання задовольнили через 6 років: у 1902 році почав свою роботу Музей українських старожитностей В. В. Тарновського. Основою фондів музею стала колекція митця.

У 1923 році музей об’єднався з 4 іншими: вищеназваним музеєм архівної комісії, поміщицького побуту і мистецтва, етнографічним і єпархіальним древлєсховищем. Через 2 роки цей об’єднаний музей перемістили до приміщення нинішньої бібліотеки імені В. Г. Короленка.

В 1932 році музей переїхав на Вал. А його приміщення зайняв обком КПУ. 

Після початку Другої світової війни всі фонди музею було перевезено вглиб Радянського Союзу, до двох міст – Чкалова і Уфи (Чкалов пізніше перейменують в Оренбург).

В грудні 1943 року всі експонати перевезли до Музею українських старожитностей. Причина переїзду була банальна: приміщення будинку на валу розбомбили гітлерівці. Після війни в музеї з’явилися нові відділи та сектори, присвячені художнім, історичним та археологічним пам’яткам.

В 70-х роках музей знову переїхав на Вал – туди, де перебував до війни. У 1979 році одну з художніх експозицій відзначили дипломом ВДНГ.

У грудні 1979 року музей поповнили експонати декоративного мистецтва. У 1983 році з художнього відділу створили окремий музей. У 1986 році з історичним музеєм об’єднали музей бойової слави. 

На початку української самостійності музею було знову присвоєне ім’я В. В. Тарновського. А у 1997 році заклад отримав свою нинішню повну назву – Чернігівський обласний історичний музей імені В. В. Тарновського.

Антонієві Печери

Антонієві печери Троїцького монастиря мають велике значення не тільки як релігійний, але і як культурний і архітектурний об’єкт. Вважають, що печери були засновані в 1069 році князем Святославом Ярославичем і преподобним Антонієм Печерським. Впродовж довгого часу монастир називався Богородичним.

Літописець детально описав, внаслідок яких подій почали будувати монастир на Болдиних горах. Антоній, щось не поділивши з князем київським Ізяславом, втік зі столиці до Чернігова. Тут йому на очі попались Болдині гори. Преподобний викопав печеру і заснував монастир, який існує і дотепер.

Комплекс підземних печер та храмів розвивався до 1239 року. Але потім Чернігів спіткало велике горе – його знищили монголо-татари. Відроджувати монастир почали тільки в 1649 році – фінансові і матеріальні ресурси для цього виділив чернігівський полковник Степан Подобайло. З перервами процес реконструкції тривав до кінця 19 століття.

Загальна довжина Антонієвих печер – 350 м. Всі ходи, підземні печери та інші приміщення розміщені прямо в Болдиних горах. Глибина печер коливається від 2 до 12 метрів.

Для дослідників велику цікавість представляє нижній ярус Антонієвих печер. Це 100 метрова ділянка на схід від вівтаря церкви Феодосія Томського. Ця ділянка практично вся грунтова, за винятком 3 м біля входу. Ці три метри укріплені цеглою.

Печери використовувалися то для житла, то в якості некрополю. На другому ярусі є ще одна цікава для вивчення ділянка. Це галереї і приміщення на ділянці між церквами Феодосія Тотемського і Миколи Святоші. Археологи знайшли тут давньоруську церкву. Вона мала вражаючі розміри: довжину – 12 м, ширину від 5 до 2 м, висоту – 3 м. 

В період з 18 по 19 століття Антонієві печери були значною мірою перебудовані. Саме в цей період створили три облицьовані цеглою церкви, у тому числі храм Феодосія Тотемського. Особливість храму в тому, що він виконаний в стилі українського бароко. Цей стиль проявляється в напівциркульних карнизах, нішах, арках та пілястрах. Наразі це найбільша підземна церква, яка знаходиться на Лівобережжі.

Крім церкви Феодосія Тотемського, в підземному монастирі є ще й храми Миколи Святоші і Антонія Печерського. Ці два храми мають простішу архітектуру. 

Через високу вологість у підземних храмах не роблять дерев’яний іконостас. Стіни в храмах муровані, а ікони – металеві. З металу робили і царські врата.

В Антонієвих печерах є дві святині: перша – це келія засновника, Антонія Печерського, друга – це кістки монахів, яких було вбито у 1239 році під час набігу монголо-татар.

У 1967 році Антонієві печери стали складовою частиною архітектурно-історичного заповідника.

Музеї – це сховище історії, культури та традицій народу. Якщо ви турист, обов’язково завітайте до музеїв Чернігова. Знайдіть час відвідати музей і якщо ви місцевий. Бо хто не знає свого коріння, не має й майбутнього.

Що таке криптовалюта та як її купити в Україні

0

Криптовалюта – це зашифрований цифровий актив, який ніким не регулюється. Такий вид грошей не передбачає фізичної форми, як, наприклад, фіатні, а існує виключно як дані в електронній мережі. Коіни з’явилися нещодавно, тому в деяких людей досі залишилася недовіра до них. Однак монети продовжують користуватися великим попитом та активно впроваджуються у більшість сфер життя.

Головні переваги крипти, якими спричинена її популярність

Розглянемо декілька причин, через які варто купити криптовалюту вже сьогодні:

  • Анонімність операцій та захист даних. Особиста інформація користувачів, які здійснили обмін, залишається конфіденційною та не передається третім особам. Крипту не можна підробити чи скопіювати.
  • Відсутність впливу інших валют та держави загалом на курс. Ціни криптовалют не залежать від будь-якої країни, економічної чи політичної ситуації. Цифрові гроші непідконтрольні юридично чи економічно. Це важливий чинник, який значно підвищує інтереси інвесторів.
  • Нестабільний курс. Спрогнозувати, як змінюватиметься вартість монет, дуже складно. Курс може варіюватися у широкому діапазоні, навіть протягом однієї доби. Однак саме це і робить коіни такими популярними.

Купівля криптовалюти на біржі: як функціонують майданчики

Існує декілька способів, як купити криптовалюту в Україні, але найбільш затребуваний та простий – придбання на спеціалізованій біржі. Принцип роботи криптовалютних платформ аналогічний будь-яким іншим. Продавець ставить конкретну ціну за певну кількість крипти. Покупець формує запит на придбання, при цьому зазначає обсяг монет та їх вартість. Такі пропозиції та заявки отримали назву ордери, а також вони вписуються в книгу ордерів (ордербук).

У режимі реального часу криптобіржа шукає збіги за ціною в ордербуці, після чого заявки закриваються, та відбувається угода: коіни надходять на рахунок покупця. Такий алгоритм вказує на те, що вартість криптовалют не є фіксованою. Для кожного майданчика є власна ціна. Також відсутній власний курс на платформі. Існує лише середньозважена поточна ціна, яка змінюється на підставі параметрів закритих на даний момент угод.

Що дає представлена ​​особливість користувачам? Можна купувати крипту на одній біржі, а продавати її на іншій. Але враховуйте, що за переведення між майданчиками, як правило, виставляється комісія, що може виключити будь-який прибуток.

Портмоне: вивчаємо та обираємо найкращі

0

У процесі вибору даного аксесуара для себе або ж на подарунок часто виникає питання, яке стосується не тільки зовнішнього вигляду виробу, але навіть внутрішньої організації. Тому ми вирішили, що є необхідність розповісти про портмоне більше, щоб кожен зміг визначити свій вигляд, виходячи з поточного матеріалу.

Впевнені, ви бачили безліч зразків, але чи знаєте їх назви? У термінології України немає точних назв, тож у загальному лексиконі чудово прижилися західні альтернативи.

Отже, біфолд

Версія з одним додаванням. Усередині є вертикальна перегородка, що дозволяє легко відокремлювати, скажімо, різну валюту або купюри від чеків і кілька слотів для карток. Виробники іноді грають з декором, візуально наповнюючи модель одним кольором або комбінацією відтінків, на додачу пропонуючи хлястики з кнопкою, що робить її надійнішою.

Трифолд

Конструкція схожа на попередню, але складається двічі, отже, містить три сторони для розміщення візиток та іншої дрібниці. Дизайн також буває різноманітним. Варто розуміти, що цей гаманець об’ємніший, відповідно, для невеликих сумок і тим більше кишень буде не зовсім зручною, зате підійде любителям портфелів і тоутів.

Портмоне треве і лонгер

Перші — чудове рішення для чоловіків, які часто відправляються у відрядження чи подорожі, оскільки ці вироби мають витягнуту форму. Вони зручно складати посадкові квитки, купюри і самі картки. Моделі із застібками всередині, що робить їх надійними.

Лонгер у свою чергу більш тонкі, але схожі за формами. Тому, вибираючи між цими двома зразками, порівнюйте свої потреби у кількості гранично допустимого наповнення гаманця перед придбанням.

Обидві версії підійдуть тим, хто має звичку носити гроші у внутрішній кишені куртки чи піджака, але й носити їх у сумці ніхто не забороняє.

Акордеон, і це не інструмент

Так називаються довгасті гаманці, які всередині мають багато перегородок. Повірте, відкривши такий виріб, перша асоціація у вас буде такою ж. Враховуючи розмір та місткість, такий зразок зійде навіть за барсетку або виконає роль невеликої сумочки, тим більше, що часто бренди пропонують у комплект невеликий ремінець, що кріпиться на кисті руки. Моделі такого плану найчастіше виробляються у стриманих кольорах, що робить їх більш презентабельними.

Щоб ви не вибрали з асортименту ринку, рекомендуємо набувати лише першокласних брендових варіантів. Вони продемонструють вашу увагу до деталей та вибірковості, що в даному випадку тільки вітається. Знайти великий вибір оригінальних товарів ви можете онлайн на сайті мультибрендового магазину MD-Fashion.