Видання книги сьогодні – звичайна справа. В Україні розташовано ряд видавництв, які щодня випускають нові книги. Завдяки вдосконаленій технології друку, сучасні видавництва поставили друк книг на серійний випуск. Проте так було не завжди. П’ятсот років тому друкарство було винятковою інновацією. Далеко не в кожному стародавньому місті могла розгорнутись друкарська справа. Хоч це був дорогий і складний промисел, Чернігів став одним з центрів друкарської справи. Більше на chernigiv-future.com.ua.
Перший друк у Чернігові
Друкарська справа в Чернігові розпочалася в середині XVII століття. Це стало можливим завдяки приватній ініціативі Кирила Транквіліона Ставровецького – українського проповідника й інтелектуала. Він у 1646 році власними силами надрукував збірку своїх творів, назвавши її “Перло многоцінне”. Один з примірників цієї збірки наразі зберігається у Відділі стародруків та рідкісних видань у Києві. Важливість “Перла многоцінного” не тільки в тому, що це перший випадок друкарства в Чернігові. А й у тому, що ця книга написана тогочасною українською книжною мовою. Це демонструє давність української мови, а також її історичну присутність на Лівобережжі.
Перший приклад чернігівського друкарства у 1646 році, на жаль, не став початком систематичного видавництва книг в Чернігові. Невдовзі К. Ставровецький пішов у засвіти і почалась Козацька революція. Тому розвиток друкарської справи в Чернігові «заморозився» на чверть століття. Лише в 1670-х роках друкарський промисел відновлюється.
Роль Лазаря Барановича у відновленні чернігівського друкарства
Появу друкарства в Чернігові уможливила мрія Лазаря Барановича, архієпископа Чернігівського і Новгород-Сіверського. Оскільки Л. Баранович мав письменницький хист, він писав і хотів, щоб його твори регулярно друкувались. Він звернувся з цим запитом до головного Київського видавництва і отримав відмову. З того часу Л. Баранович постійно шукав нагоду опублікувати свої твори. Тому вирішив відкрити друкарню.
Перші кроки на шляху до цього почались у 1670-х роках. У 1671 році Л. Баранович відкрив друкарню в Новгороді-Сіверському. Однак місцевий друкар, Семен Ялинський, який відповідав за цю справу, виявився недобросовісним. Поки Баранович був у місті, Ялинський не організував процес друку. Проте як тільки Баранович виїхав у Чернігів, Ялинський почав таємно друкувати тисячі Граматик, Часословців та Псалтирів.
Такі дії обурили Барановича, тому він вирішив перевезти Новгород-Сіверську друкарню до Чернігова. Це відбулось не відразу. На заваді стало погіршення здоров’я Лазаря. І лише через сім років, у 1679 році, Баранович зміг перемістити друкарню до Чернігова. Відтоді вона розташовувалась при Троїцько-Іллінському монастирі. Цього разу, зважаючи на гіркий досвід у минулому, Баранович прискіпливіше підібрав персонал. Були навіть іноземні друкарі.
Зрештою, Л. Баранович реалізував свій задум. Чернігівська друкарня виявилась надзвичайно продуктивною. Там вийшов ряд творів Барановича, зокрема “Меч духовний” та “Труби словес проповідних”. Також тексти Іоаникія Галятовського і Дмитра Туптала. Другий прославив Чернігів своєю книгою «Руно Орошене». Таким чином, за перші двадцять років роботи Чернігівська друкарня зробила більше двадцяти видань. Вони мали значну популярність у колі богословів та інтелектуалів – і українських, і московських. Певні корективи в роботу Чернігівської друкарні внесло підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату в 1686 році. З того часу на друкарську справу в українських землях поступово накладалась цензура. І на початку XVIII століття ситуація настільки ускладнилась, що друкарська справа в Чернігові знову призупинилась. Цьому “посприяла” Москва.