Легенда про любов двох “братніх” народів і добровільне визнання українцями авторитету “старшого” брата давно не витримує критики та тріщить по швах. Історики знаходять безліч доказів того, що ця “імперська агітка” була створена, а пізніше неодноразово оновлювалася, щоб приховати справжній стан справ. Правда ж була в тому, що українське суспільство було не тільки не в захваті від протекторату Москви, але й чинило посильний опір експансії варварів зі Сходу, пише chernigiv-future.com.ua.
Один з таких доказів зберігається в Чернігівському обласному історичному музеї ім. В.В.Тарнавского. Це церковна книга для богослужінь “Месяцеслов”, видана в 1718 році.
Розповідаємо, чим налякав імперців звичайний на вигляд молитовник.
Короткий екскурс в історію
Для розуміння політичної ситуації в Україні, що склалася у 1718, потрібно згадати, як розвивалися події за кілька десятиліть до цього.
Після повстання 1648 року під керівництвом Хмельницького було створено козацьку державу Військо Запорізьке або Гетьманщина, де Церква була центром політичного і культурного життя суспільства.
Своєю чергою, гетьман керував усім, включаючи й Церкву. Тому, коли Хмельницький вимушено пішов на угоду з московитами, Церква автоматично стала частиною Московського патріархату. Де-факто перехід української православної церкви до Москви відбувся в 1685 році, коли Вселенський Патріарх Діонісій IV затвердив акт про право Московського Патріарха висвячувати київських митрополитів.
При цьому документ не містив юридичних норм про передачу УПЦ Константинополем Москві, більш того кілька пунктів в ньому прямо вказували на підпорядкування Української церкви Константинопольського Патріархату.
Але Москві палець в рот не клади, по лікоть відкусить. Всі домовленості були порушені, а УПЦ була фактично “віджата” Московським Патріархатом.
Тихий церковний бунт
Після цих подій пройшло кілька десятиліть і здавалося, що влада Росії над Україною безроздільна. Проте невдоволення “старшим братом” росло і ширилося, що відображалося у явному та прихованому опорі поневолювачам. Своєю чергою, Москва уважно стежила за своєю західної “провінцією” й будь-які спроби бунту жорстоко придушувалися. Страти, тортури, Сибір за найменший прояв нелояльності — все це було частиною життя українського суспільства в той час.
Саме тому вчинок невідомих ченців, які видали в 1718 р. “Месяцеслов”, можна сміливо назвати подвигом.
На перший погляд, ця книга нічим не відрізнялася від інших церковних книг. Так і було, якщо не звертати уваги на останні рядки титульної сторінки, де викладено короткий зміст видання.
І якщо перевести ці кілька рядків з церковнослов’янської на сучасну мову, вийде наступне:
“Блгсловеніем між патріаршества осщеннаго Собору Вь Ст: Вів: Чудот: Лаврі Печер: Кіевс: Ставропігіі Стійшаго Вселенського Константінополскаго Патріархі при Всечстном’ Отці ншем’ Архімандріті ІОАНІКІІ СЄНЮТОВІЧІ. Тvпом’ Виданий. В Літо Біа зі словами [року] А¸ІІ [1718] Іануарія КЗ [27] “.
Тобто формально УПЦ вже давно під владою Москви, а на титульній сторінці вказано Вселенський Константинопольський патріархат.
Хто насмілився бунтувати та чим все закінчилося?
Історики давно шукають автора цих рядків, але поки безрезультатно. Так відомий церковний український діяч Іван Огієнко висловлював припущення, що бунтарський абзац про верховенство Константинополя над Москвою міг внести управитель друкарні отець Тихон.
Якби там не було, але в 1718 р. крамольний “Месяцеслов” безнапасно вийшов з друку й хто знає, скільки це залишалося б не поміченим, якби не пожежа в Лаврі, а точніше розслідування її причин. Саме тоді хтось і звернув увагу на невідповідність титульної сторінки офіційному підпорядкуванню Київської митрополії.
Справа була серйозна, пошуком винних керував сам Петро I. У результаті було видано указ царя — всі книги вилучити, титульну сторінку виправити й тільки після цього пустити їх в оборот.
Однак ченці Лаври на грізний указ відповіли, що всі книги згоріли під час пожежі та правити нічого.
Однозначно це була свідома брехня, оскільки тираж ще до пожежі пішов у парафії. Серед цих примірників виявився і “Месяцеслів”, що зберігається сьогодні в Чернігові.
Старший науковий співробітник Чернігівського історичного музею Ігор Ситий вважає, що якщо теорія Огієнка вірна, то отець Тихон був надзвичайно сміливою людиною, яка ризикнула без перебільшення своїм життям заради принципів. Адже за таке в той час могли запросто стратити. Але на щастя, спрацювало правило — “не спійманий, не злодій”. Слідство нічого не з’ясувало, винних у крамолі не знайшли.
Ігор вважає, що у Лаврі, безумовно, знали, хто правив титульний листок, але приховали цей факт, що теж можна розцінити як мужній вчинок.
За словами історика, книги так і залишилася в парафіях. Ними користувалися довгий час, що фактично означало підтвердження непідпорядкування Української церкви Московському патріархату та те, що українське духовенство вважало своє становище в ієрархії вищим, ніж у московських церковників.
А ще, на думку вченого, історія чернігівського раритету зайвий раз демонструє ставлення українців до подій, що відбувалися після “возз’єднання братніх народів”. І цей випадок далеко не унікальний.
Як потрапила книга в Чернігів?
“Месяцеслов” потрапив до Чернігівського історичного музею з церкви в с. Жукля у 1962 р. за часів правління Микити Хрущова. На початку 60-х в Радянському Союзі проходила чергова кампанія по боротьбі з релігією і затвердженням атеїзму. Багато церков закривали, потрапив в цей список і храм в Жуклі.
У музеї “Месяцеслов” значився як раритет, але його справжня цінність відкрилася тільки недавно.
Ігор Ситий каже, що звернув увагу на книгу, коли почався процес перепідпорядкування УПЦ Вселенському Константинопольському Патріархату. Адже з 1686 року по 1718 рр, зауважує історик, пройшло чимало часу, але на титульній сторінці “Месяцеслова” однозначно сказано: “Ми не підкоряємося Москві. Київ – ставропігія Константинопольського Патріархату! ” А що написано пером, то не витягнеш волом.
