7 травня 1895 р. у Петербурзькому університеті, на засіданні фізико-хімічного товариства, викладач мінного офіцерського класу з Кронштадту Олександр Степанович Попов уперше продемонстрував, як працює радіозв’язок. Сеанс складався з передачі та приймання довгих та коротких сигналів та їх фіксації дзвінком приймача. Так, повідомляє сайт chernigiv-future, з’явився прототип радіоприймача та були обґрунтовані принципи радіозв’язку.
До речі, саме слово радіо стало широко вживатися пізніше. Саме так, на науковій конференції в Берліні, що пройшла в 1903 р., вчені рекомендували називати винахід Попова, замість терміну, що вживався раніше, — бездротове телеграфування.
У цій статті ми розповімо, як відбувалася радіофікація Чернігівщини та що заважало створенню радіомережі.
Коли розпочалася радіофікація Чернігівщини?
Радіофікація Чернігівщини стартувала у квітні 1920 р. зі створення аматорського примітивного приймача, який ловив сигнали морзянки з Москви. Завдяки йому, у місцевому губернському виконкомі почали отримувати свіжі зведення про ситуацію в країні та регіоні та передавати їх у повіти, звідки інформація надходила у найдальші села.
Набирати ж обертів у губернії цей процес почав із 1921 р. У березні 1921 р. у Ніжині, на двох дзвіницях церков, місцеві радіотелеграфісти встановили 160 метрову антену і місто приєдналося до загальнодержавної інформаційної мережі.
У квітні 1921 р. почала роботу станція в Прилуках, у травні 500-метрову антену встановили в Сосниці, в жовтні того ж року запрацювало радіо в Городні. У 1922 р. з’явилася радіоантена на дзвіниці Новгород-Сіверського чоловічого монастиря.
У жовтні 1922 р. чернігівська газета “Червоний прапор” повідомила, що до чергових роковин Жовтневої революції у багатьох містах губернії закінчується монтаж радіоприймачів, зокрема, вони вже працюють в Остері та Новгород-Сіверському, а в Козелець, Борзну та Кролевець відряджені спеціалісти для їх встановлення. У замітці також повідомлялося, що “в губвідділі зв’язку є 6 резервних апаратів, які найближчим часом з’являться в найбільших, ще нерадифікованих містах Чернігова”.
Навіщо це було тоді потрібно?
Головною метою радіофікації Чернігівської губернії на початку 20-х XX ст. була організація надійного зв’язку, насамперед із Москвою та Харковом, завдяки чому влада регіону та населення отримувала актуальну інформацію про події в республіці та за кордоном.
Крім того, радіо передавали матеріали для агітації населення, на базі яких друкувалися листівки, афіші, плакати. Зазначимо, що цьому питанню в той час приділяли особливу увагу.
Радіофікація чи радіофікція?
Вже в перші роки правління більшовиків, у країні сформувалася своєрідна система проведення масштабних кампаній з будь-яких, навіть дрібних, приводів. Завдання таких заходів, зазвичай, були глобальними. а результат мав вражати уяву. Радіофікація всієї України у 1922 р. була саме такою. Ініціатива щодо її проведення належала Всеукраїнському центральному виконавчому комітету (ВУЦВК), який ухвалив, що вся територія республіки має бути покрита мережею приймальних радіостанцій у найкоротші терміни.
Очевидно, що ці плани були не реальні. Масштаб поставлених завдань та швидкість їх виконання не відповідали існуючим можливостям. Тому вже влітку 1923 р. газета “Червоний прапор” писала, що “радіофікація в республіці перетворилася на радіофікцію.” А як приклад в статті демонструвалася ситуація в Чернігівській губернії.
Так, місцева радіостанція називалася “покинутою напризволяще”, люди, які займалися її обслуговуванням — “випадковими, які нічого не розуміють в радіосправі”. Своєю чергою, йшлося у статті, київський округ зв’язку, який відповідає за роботу підприємства, не цікавиться його долею. Автор тексту також критично відгукнувся про якість радіоприймачів у містах губернії, через їх малу потужність, а єдиним, більш-менш робочим, назвав обладнання в Ніжині та Конотопі.
Товариство друзів радіо
Мабуть, критика подіяла, бо найближчими роками ситуація з радіофікацією Чернігівщини суттєво змінилася на краще. Допомогти у реалізації державної програми вирішили місцеві любителі радіосправи.
У 1924 р. в Чернігові з’явилася організація радіоаматорів, завданням якої було “об’єднання колективів та окремих людей, що вивчають радіотехніку з культурною метою.” А у грудні 1925 р. відбувся перший окружний з’їзд “Товариства друзів радіо”, на якому було прийнято рішення про вступ чернігівської організації до Всесоюзного товариства. З’їзд також ухвалив — розпочати збір коштів на будівництво в Чернігові “приймально-передавальної радіостанції”.
Наступні кілька років об’єднання “друзів радіо” займалося практичними завданнями – організацією мережі радіоприймачів по селах і досягла у цій справі неабияких успіхів. Крім того, з подачі товариства в населених пунктах запрацювали пересувні радіостанції, а в Чернігові з’явився, виписаний з Москви, дев’яти ламповий гучномовець, слухати який іноді збиралося півміста.
Відомо також, що в планах організації значилося: “Створення в Чернігові мікрофонної радіопередавальної станції, з радіусом слухання в 30 верст”.
Наприкінці 1925 р., на початку 1926 р. запрацювали гучномовці у селах Ріпки та Олішівка, де їх одночасно могли слухати 100-150 осіб.
Можливості місцевих радіостанцій були обмежені, через невелику потужність приймачів їх могли слухати лише в ближніх селах. А для того, щоб охопити все населення губернії, потрібно було будувати відповідну радіостанцію.
У цей час у СРСР встановленням таких передавачів займалося акціонерне товариство “Широкомовлення по радіо. Радіопередача”, що знаходилося в Москві.
У серпні 1926 р. “Радіопередача” звернулася до Чернігівського окружкому з пропозицією побудувати в місті радіостанцію потужністю 1 кВт, з антеною радіусом дії – 100-150 верст для детекторних приймачів та 400-500 для чотирилампових.
На жаль, ця пропозиція не отримала підтримки місцевої влади. Чому, до кінця не зрозуміло. Можливо, ідею занапастили місцеві бюрократи, а швидше за все, у бідної Чернігівщини просто не було на це коштів. За встановлення радіостанції “Радіопередача” запросила 38 тис. руб. та ще 2 тис. за трансляційний приймач, для передач із Москви.
Тяжкі часи для всіх, крім радіо
Таким чином, до кінця 1927 р. у Чернігівському окрузі налічувалося 30 радіоустановок, з яких половина перебувала у селах. Це була порівняно невелика мережа, та й губернський центр не був повністю радіофікований.
Однак у найближчі кілька років ситуація тут кардинально змінилася. Перехід до централізованої системи управління в СРСР, на початку 30-х років, позитивно позначився на розвитку галузі. У 1936 р. в Чернігові вже було понад 9 тис. радіоточок, до того ж у багатьох жителів міста були власні радіоприймачі.
Загалом до початку радянсько-німецької війни, в Україні, працювало 10 радіостанцій, налічувалося 1303 тис. радіоточок, з яких понад 260 тис. були в селах. Радіотрансляції велися з Києва, Харкова, Одеси, Дніпропетровська, Донецька, Вінниці та Чернігова, який на той час став обласним центром.
Під час війни 1941-1945 р.р. радіостанція у Чернігові та радіомережа були знищені,
Відновив роботу місцевий радіовузол наприкінці 1943 р. після звільнення області від фашистів. А вже 1945 р. колектив Чернігівського радіозв’язку, що розташовувався на вул. Робітник складався з двох цехів, проєктної групи, майстерні та виробничої лабораторії.
Радіомережа Чернігівщини від хрущовської відлиги до розпаду СРСР
50-60 роки стали визначальними для розвитку радіозв’язку у Чернігівській області. У 1953 р. у регіоні працювало 125 радіовузлів і 63 тис. радіоточок, удвічі більше, ніж до війни.
У 1957 р. Чернігівський радіоклуб побудував короткохвильову радіостанцію, потужністю 200 Вт., що дозволило встановити зв’язок з усіма континентами та тисячами радіоаматорів.
31 січня 1961 р. у Чернігові запрацювала короткохвильова радіостанція, яка транслювала першу республіканську програму. А в листопаді того ж року у місті відкрився Будинок радіо, з дикторською, концертною студією та апаратним звукозаписом.
У 70-80-ті число радіоточок у Чернігівській області неухильно зростало. У 1981 р. їх було 534 тис. та 200 тис. радіоприймачів. У регіоні тоді працювало 3 радіо ретранслятори — у Чернігові, Холмах та Прилуках.
У 1992 р. після розпаду СРСР було створено Українську телерадіомовну компанію, куди, як структурний підрозділ увійшло й Чернігівське обласне об’єднання телебачення та радіомовлення. А 30 січня 1992 р. в ефір вперше вийшла студія “Новий Чернігів”, що позначило початок нової ери у розвитку регіонального радіомовлення, вже в незалежній Україні.
