П’ятниця, 29 Березня, 2024

Телефонізація Чернігівської губернії: коли телефон був ще розкішшю, а не засобом спілкування

До середини ХІХ ст. спілкування на відстані було справою клопіткою. У таких випадках, повідомляє сайт chernigiv-future, на допомогу приходила пошта, проте листи та повідомлення йшли довго, тому люди по можливості воліли зустрічатися, а не переписуватися.

І чим швидше розвивалися технології, тим очевиднішою ставала необхідність винаходу нового способу передачі інформації. І він з’явився. Першим був телеграф, а потім телефон.

У цій статті ми розповімо про телефонізацію Чернігівщини, як з’явилась у місті перша станція, скільки коштувало провести телефон та якими були правила користування зв’язком.

Замість пошти телеграф, замість телеграфу телефон

Першу телеграфну лінію в Російській імперії проклали між Москвою та Санкт-Петербургом, у 1851 р. А в Чернігові телеграфна станція з’явилася через 8 років, у 1859 р. Установа знаходилась у підпорядкуванні поштового відомства та працювала щодня, без вихідних та свят, з 8 ранку до 8 вечора.

Втім, як незабаром стало зрозуміло, телеграф був лише першим кроком в інформаційній революції ХІХ ст. 

Це пристосування було корисним у багатьох починаннях. Телеграф значно підвищив ефективність праці державних структур, збільшив швидкість банківських операцій, був незамінним у військовій справі. Однак для індивідуального використання, громіздкий та складний в обслуговуванні апарат, не годився. Для щоденного спілкування на відстані потрібно було щось зручніше та компактніше.

Таким винаходом став телефон, створений у 1876 р. англійцем Олександром Беллом.

Вже у 1882 р. телефонна компанія Белла підписала з російським урядом договір, відповідно до якого зобов’язалася створити телефонну мережу у найбільших містах імперії. А саме, у Москві, Санкт-Петербурзі, Одесі, Ризі, Варшаві. Реалізація проєкту йшла швидко, і через 2 роки до телефонізації під’єднався Київ, Вільнюс, Ростов-на-Дону, Мінськ.

До 1893 р. у Російській імперії було 29 державних та 15 приватних телефонних компаній. Державна мережа обслуговувала понад 3 тис. абонентів, а приватні – понад 7 тис.

Що стосується самих телефонних апаратів, то найпопулярнішою була модель Белла-Блека, а наймоднішими та найдорожчими вважалися “мікротелефони” від шведської компанії “Еріксон”.

Як збирали підписи на телефонну мережу

Наприкінці ХІХ ст. Чернігів був порівняно невеликим населеним пунктом, тому місту довелося якийсь час чекати, поки хвиля прогресу докотиться до нього.

Коли ж настав той час, виявилося, що створенню телефонної мережі перешкоджають певні бюрократичні процедури. Так, за вказівкою поштового відомства, для облаштування телефонної лінії у місті було потрібно зібрати щонайменше 30 підписів бажаючих стати абонентами.

До речі, зробити це, попри порівняно невелику, на перший погляд, кількість передплатників, було непросто, оскільки телефон коштував дорого, процедура підключення була теж не копійчана, відповідно дозволити це міг собі не кожний.

Збір підписів для створення телефонної мережі у Чернігові розпочався у січні, 1894 р., з ініціативи тодішнього губернатора Євгена Костянтиновича Андріївського. Організаторам вдалося досить швидко знайти близько двох десятків охочих, але далі справа загальмувала. І щоб не зірвати захід, довелося добровільно-примусово “запрошувати” окремих державних службовців та громадські організації.

Ці заходи дали необхідну кількість передплатників.

У результаті 17 лютого 1894 р. начальник Полтавського поштово-телеграфного округу дозволив створити проєкт та розрахувати кошторис щодо створення у Чернігові телефонної станції.

11 березня 1894 р. міністр внутрішніх справ І.М. Дурново затвердив “Умови користування Чернігівською телефонною мережею, яка “облаштовується та експлуатується урядом”.

На що має право абонент?

За кілька місяців цей документ опублікували у “Чернігівських губернських відомостях”.

Там же розміщувалася інструкція для охочих придбати телефон. Згідно з нею, процедура розпочиналася з подання письмової заяви та внесення гербового збору. Цікаво, що окремим пунктом в інструкції йшла заборона створення “локальних” телефонних систем між приватними особами та організаціями, а монтаж телефонних ліній дозволявся тільки в межах житлового будинку або установи.

З центральною станцією телефон з’єднувався спеціальним кабелем, прокладеним за державні кошти. Зазначимо також, що тоді державі належали не лише центральні лінії, а й апарати, і індукційні дзвінки, і навіть громовідвід, за пошкодження якого з користувача могли відняти його повну вартість.

Які ж права мав абонент?

Він міг вибрати місце для встановлення телефонного апарату, правда, при цьому був зобов’язаний узгодити своє рішення із власником будинку.

Крім того, користувачам категорично заборонялося брати та віддавати в оренду телефон. Порушникам загрожував великий штраф та тривала заборона на користування цим засобом зв’язку.

Усі користувачі рівні, але є рівніші

На той час користувачі телефонного зв’язку у Чернігові ділилися на 2 категорії… залежно від місця проживання. Перша, ті, чиї будинки перебували на відстані до 2 верст (приблизно 1.07 км) від центральної станції, друга, ті, хто жив далі. Відстань житла від “бази” безпосередньо впливала на розмір абонентської плати. Тож якщо перша категорія користувачів платила 100 крб на рік., то друга на 25 рублів більше за кожну додаткову версту.

Мінімальний термін договору між абонентом та станцією зв’язку встановлювався в межах 1-2 років. Відразу після підписання договору, клієнт першої категорії вносив абонплату за півроку наперед, а другої категорії – за рік. Інші платежі вносилися щомісяця. Якщо користувач затримував оплату на 10 днів і більше, його відключали від лінії.

Що заважало загальній телефонізації?

Однією з головних перешкод тут, безумовно, була висока вартість апаратів. Ідеї ​​винахідників випереджали можливості промислового виробництва, тому навіть після припинення дії “монополії Белла” та появи конкуруючих компаній ситуація істотно не змінилася.

Характерно, що після відкриття телефонної станції у Чернігові головна газета міста – “Чернігівські губернські відомості” почала активно знайомити читача з новинками ринку апаратів зв’язку. Так, 11 вересня 1894 р. “Відомості” опублікували статтю про нью-йоркську компанію, яка створила простий і зручний апарат “з приймачами-передавачами, дзвінками та батареями”. У замітці говорилося, що “телефон не потребує індукційної котушки і підходить для приватних приміщень”. Тут же зазначалася і вартість новинки – 5 дол. за штуку, що за тим курсом дорівнювало 10 руб.

Відкриття Чернігівської телефонної станції та її перші керівники

Усі необхідні матеріали — дроти, ізолятори та інше. доставили у Чернігів у липні 1894 р. Стовпи привезли з Новгород-Сіверського. Відкриття станції призначили на 21 жовтня 1894 р. Напередодні “Чернігівські губернські відомості” повідомили, що урочиста частина заходу розпочнеться з молебню о 2-й годині дня.

Очевидно, що все пройшло гладко, оскільки телефонна станція на другому поверсі двоповерхової будівлі поштово-телеграфної контори на вул. Миколаївській, 34 (сучасна Святомиколаївська) після цього запрацювала у штатному режимі.

 Першим керівником установи став Олексій Лук’янович Малькевич-Ходаковський. Він очолював станцію до 1901 р. Після нього начальники змінювалися мало не щороку, поки 1905 р. на цю посаду не призначили Івана Фрідріховича-Маркса, який керував підприємством майже 10 років, до 1914 р.

Зазначимо, що серйозних скарг на роботу станції від абонентів не було, а всі технічні проблеми її працівники вирішували швидко. Відомо, що у 1915 р. до Чернігова з перевіркою приїжджав головний механік Київського телеграфного відомства, інженер В. І. Нікольський, який “оглянув обладнання станції та залишився задоволеним її станом”.

Latest Posts

.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.