Телебачення в Чернігові пройшло складний і неоднозначний шлях розвитку від звичайної дерев’яної телевізійної вежі до нового радіотелевізійного центру. Колись в місті дивиною був приймач з величезними габаритами і маленьким екраном, водяною лінзою, а сьогодні нікого не здивуєш «плазмою», по якій можна дивитися не тільки ефірне ТБ, але й контент з інтернету, зокрема YouTube. Далі на chernigiv-future.
Про те, як розвивалося телебачення в нашому обласному центрі і в цілій країні, розповів журналістам Svoboda.Fm Анатолій Булацен, начальник Чернігівського цеху РТПС.
Початок розвитку телебачення
Перша телевізійна станція з’явилася в Чернігові в 50-і роки минулого століття. Вона була розташована на Лісковиці біля виправного закладу. Зрозуміло, що на той час серйозного оснащення ще не було: станція являла собою звичайну дерев’яну опору під антенну. Передавач був слабенький: його потужності ледве вистачало на те, щоб покрити всю територію міста. Містяни могли дивитися одну єдину програму з Москви.
В 1956 році керівництво КПУ прийняло рішення побудувати в Чернігові нову телевізійну станцію. В СРСР все робили за однаковими, типовими проектами. Тому чернігівська станція схожа на своїх «побратимів» в Воронежі, Гомелі, Львові та інших містах колишнього Радянського Союзу.
Всі великі підприємства Чернігова «скидувалися» на це будівництво. Чернігівська телевізійна станція з’явилася завдяки грошам фабрики музичних інструментів, меблевої фабрики та Комвольно-суконного комбінату.
1 грудня 1959 року в місті виникла красуня – вишка висотою 156 метрів. Вона стала передавати програми з Москви. Розповсюдження сигналу забезпечував французький 5 кВт передавач. Максимальна дальність передачі складала 50 км.
Це цікаво. Телебачення в СРСР з’явилося ще в 30-і роки минулого століття. В 1947 році Сталін підписав постанову про будівництво Київського телецентру. Але до початку будівництва «вождь народів» не дожив. Тому місце для будівництва обирав його наступник, Микита Сергійович Хрущов. 5 листопада 1951 року можна вважати датою, з якої українське телебачення починає розвиватися як цілісна система. На початку 60-х телевізійний сигнал могли приймати вже в 10 обласних центрах радянської України.
Цікаво, що в інших республіках колишнього СРСР розвиток телебачення відбувався трохи повільніше. В Гомелі в 1953 році тільки прийняли рішення про створення любительского телецентру. Його робота розпочалася в 1956 році. І лише в 1960 на місці любительского з’явився промисловий телецентр.
Але повернімося до Чернігова. Навіть після появи сучасної в тогочасному розумінні телевізійної станції дивитися телеприймач могли далеко не всі чернігівці. В людей було мало телевізорів. Приймач вважався тоді предметом розкоші. Для прийому сигналу антену треба було розташувати на певній висоті. Зробити це було доволі проблематично, оскільки більшість будинків в Чернігові були одноповерховими. Про трансляцію місцевих програм в ті далекі часи можна було тільки мріяти. Так що люди могли «насолоджуватися» одними програмами з Москви.
Телевізійний сигнал з СРСР до країн Західної Європи передавали по спеціальному кабелю. По кабелю сигнал йшов і в оберненому напрямку, з Європи до Радянського Союзу. В СРСР сигнал відповідним чином оброблявся і подавався населенню в цензурованому вигляді. Проте працівники телевізійної станції мали ексклюзивне право дивитися новини в чистому, ще не обробленому варіанті. Анатолій Булацен згадує, що коли всім показали невеличку трансляцію про американців, які висадилися на Місяць, він з колегами дивився ту программу всю ніч.
Як з’явилася друга телепрограма
6 березня 1972 року партійне керівництво прийняло історичне рішення про введення в Союзі мовлення з двох програм. В 1973-1974 роках на чернігівському телецентрі добудували для цього спеціальну будівлю і встановили чехословацьке устаткування “Tesla”. В 1974 році своя телевізійна станція з’явилася у Прилуках, через 5 років – в Холмах. В 1991 році це сталося в Бахмачі, а в 2001 року – у Новгород-Сіверському.
1980 року, якраз до Олімпіади, побудували першу радіорелейну лінію. Сигнал почали передавати до станцій за допомогою цієї лінії, а не по кабелю, як раніше. На сьогодні в області загальна довжина РЛ-лінії складає майже 500 км.
Це цікаво. Перші телевізійні приймачі в Чернігові продавалися в магазині «Культтовари», що по вулиці Леніна. Люди так хотіли придбати собі телевізор, що ладні були ночувати в черзі за ним. Масово телевізори почали з’являтися на початку 80-х. Але техніка, що використовувалася для трансляції сигналів, за рівнем свого розвитку завжди стояла «на крок попереду» парку телевізорів. Коли по всьому СРСР почали транслювати кольорове телебачення, відповідних приймачів майже ні в кого не було.
Як друга програма стала першою
В СРСР, ясна річ, в пріоритеті була сітка центрального телебачення, яке транслювало передачі з «білокам’яної». Цією сіткою покривалась вся територія нашої держави. Потім радянське керівництво прийняло рішення про розвиток Другої телепрограми. Але так швидко телевізійні станції не будуються. Тому республіканські програми могли дивитися тільки на 70% території.
В 1991 році, коли наша держава отримала незалежність, виникла парадоксальна ситуація. Україна виділяла кошти для підтримки мережі, по якій транслювалися програми країни-сусідки.
І тоді було вирішено провести «рокіровку»: республіканські програми почали показувати по загальносоюзній сітці, яка покривала всю країну, а російські перевели на менш потужну сітку.
Анатолій Булацен згадує, що тоді на передавальний центр обрушилися гнівні дзвінки, деякі абоненти навіть матюкалися.
Коли в Чернігові з’явилося місцеве телебачення
В листопаді 1991 року в обласному центрі вперше з’явилося своє місцеве телебачення. На п’ятому телевізійному каналі запустили канал «АТ-5». Сигнал від цього каналу покривав все місто. Передавач був малопотужний – усього 100 Вт.
Записані на відеокасетах програми приносили на станцію, ставили на стільчик відеомагнітофон, підключали до передавача і так транслювали записане людям, в ефір.
Через деякий час почали транслювати сигнали двох телебачень – обласного і міського. А потім до станції проклали кабель і почали трансляцію програм просто зі студії.
Наразі на станції використовують інший передавач, потужніший тодішнього в 10 разів. Він працює в дециметровому діапазоні на 62-му каналі.
Чернігівський телевізійний передавальний центр в наш час
Сьогодні чернігівський телевізійний передавальний центр транслює не тільки суто телевізійні передачі, а й ефіри ФМ-станцій, надає послуги інтернет-провайдерам та операторам мобільного зв’язку.
На передавальному центрі працюють кількадесят суто технічних працівників – всі вони випускники технічних київських та одеських вузів. Всі працівники повинні мати бездоганний стан здоров’я. Це стосується не тільки фізичного, а й психологічного стану.
Декілька разів від місцевих мешканців надходили скарги про шкідливий вплив випромінювання від телевізійної вежі. Проте кожного разу ці закиди спростовувалися. Ні працівники самої телевежі, ні представники санепідемстанції не знаходили ніяких підтверджень перевищення рівня випромінювання.
