Чернігівська область багата на містечка з давньою історією. Одним з них є Варва, історія якої тягнеться із Середніх віків. З того часу Варва відіграє важливу роль у житті Чернігівщини. Її історія – яскравий приклад постійної боротьби. Адже Варва була і давньоруською фортецею, і козацькою базою, й одним із центрів опору нацистам. Більше на chernigiv-future.com.ua.
Початок історії Варви
Варва – містечко Чернігівської області, що входить до Прилуцького району. ЇЇ історію ведуть з 1079 року. Цим роком датується перша писемна згадка поселення “Варин”. Він зазначений у “Повчанні дітям” Володимира Мономаха як один з опорних пунктів Русі. Згідно з “Повчанням”, давньоруське військо пройшло Варин, женучись за половцями.
Археологи ототожнюють Варин із “Замковою горою” – середньовічним укріпленим городищем XI-XIII століть, розташованим на північно-західній околиці Варви. До 1239 року в “Замковій горі” тривало життя. Однак у 1239 році воно припинилось через вторгнення монголів. Вони зруйнували городище і Варин перестав функціонувати як населений пункт.
Карта історичних місць Варви. Жовтим позначено територію давньоруського Варина
Назва “Варин” могла виникнути через неправильне написання слова “Варва”. Або ж “Варин” і був початковою назвою населеного пункту на території сучасної Варви.
Відродження Варви
Варві знадобилося понад сто років, щоб відновитись після монгольського вторгнення. У 1356 році територія Варви увійшла до Великого Князівства Литовського. Як частина цієї держави Варва відновлювалась повільно, адже вона страждала від набігів. Тільки тоді їх вчиняли татари, а не монголи.
У 1569 році територія сучасної Варви увійшла до Речі Посполитої – держави, утвореної внаслідок об’єднання Королівства Польського і Великого Князівства Литовського. До кінця XVI століття Варва залишилась малозаселеною. У 1624 році Варва вперше згадана як “Варва”.
У 1628 році Варву описали як “новоосіле” поселення, у якому налічувалось 10 господарств і 20 варвинчан. Незабаром населення Варви почало збільшуватись. Це відбулось завдяки Яремі Вишневецькому. Оскільки Варва перейшла у володіння Вишневецьких, Ярема хотів зробити її більш заселеною. Тому закликав людей з Правобережжя переселятись у Варву.
До середини XVII століття, життя у Варві протікало відносно спокійно. Землероби виконували панщину, купці продавали крам, поміщики керували. Такий стан речей зберігався до 1648 року. Тоді козаки розпочали революцію, вона зачепила і Варву. У 1649 році Варва стала сотенним містечком Прилуцького полку. У 1658 році відбулась облога Варви.
Облога Варви почалась під час московсько-української війни. У 1658 році у Варві зіткнулись дві протиборчі сили. З одного боку, козаки на чолі з Григорієм Гуляницьким. З іншого – московське військо, очолене Григорієм Ромодановським. Козаки з Гуляницьким намагались затримати московське військо. Однак воно швидко насувалось. Тому Гуляницький вирішив оборонятись у Варві. Він зайняв вигідну позицію на “Замковій горі” і очікував.
7 листопада 1658 року московити почали облягати Варву. Облога тривала до кінця місяця. За цей час московське військо розорило Варву. Вона, разом зі Срібним і Лубнами, була спалена. Під удар попали Зарічка, Росумаківка і Кут. Це був важкий період з історії Варви, так само як і Велика Північна війна.
На початку XVIII століття шведська коаліція розпочала війну з московською. У 1708 році шведське військо на чолі з Карлом XII увійшло в українські землі. Шведи рухались до Москви, однак московити зупинили їх під Полтавою у 1709 році. Тоді шведське військо почало відступати на захід, зокрема через Варву. Велика Північна війна сильно вплинула на варвинчан. У їхньому середовищі навіть виникло дві легенди, пов’язані з цією війною.
Перша легенда – про золото Карла XII у Варві. Згідно з нею, шведський король тікав з України і закопав скарби на горі біля річки Удай. Нібито російські війська довго шукали їх і “перекопали” пів Варви. З цим пов’язують назву одного району “Перекопівка”.
Друга легенда – про ікону Святої Богородиці, що захистила Варву від шведського війська у 1709 році. Цю розповідь опублікували у 1892 році в “Полтавських єпархіальних відомостях”. У ній йшлось про те, що шведи відступали після битви під Полтавою і йшли на Варву. Варвинчани боялись, що шведи можуть зашкодити їм. Тому почали молитись Богородиці, ікона якої стояла у місцевій церкві. Варвинчани вірили, що Свята почула їхні молитви. Адже міст, по якому шведи йшли до Варви, рухнув. А коли шведи намагались вибити двері церкви, де переховувались варвинчани, невидима сила їм заважала. Нібито “тоді пущені були в справу рушниці і шашки, і – все марно”.
Двері, які вибивали шведи, збереглись до наших часів. Цьому посприяв священник Максим Бодянський, батько Осипа Бодянського. Сама ж ікона, пізніше названа Перекопівською, тривалий час зберігалась у сім’ї Нагнойних. У 2003 році її перенесли до новозбудованої церкви Різдва Святої Богородиці.
Наприкінці XVIII століття у Варві було понад двісті дворів. На початку XIX століття варвинчани брали участь у війні з Наполеонівською Францією. Близько ста варвинчан боролось у складі народного ополчення. У цей час у Варві проживав Осип Бодянський – відомий історик, етнограф, філолог.
Відомий варвинчанин
Здобувши середню освіту в Переяславі, Осип Бодянський виїхав до Москви. У першій половині XIX століття, виїзд українців у Москву – нормальна практика. Тоді це не вважалось зрадою Батьківщини. Адже більша частина українських земель входила до Російської імперії. І Москва як центр метрополії дозволяла вихідцям з околиць реалізуватись там.
У Москві Осип Бодянський став першим славістом у Російській імперії. Разом з тим, він не забував про свої корені. Осип Бодянський брав псевдоніми, пов’язані з Варвою. Наприклад, Бода-Варвинець і Далібор О. Варвинський. Наразі у Варві встановлено пам’ятник Осипу Бодянському. Про нього пишуть у газетах і розповідають у школах.
Пам’ятник Осипу Бодянському у центрі Варви
Новітня історія Варви
За реформою 1861 року варвинчани звільнились від кріпацтва. Деякі з них почали виїжджати на заробітки до Кубані і Дону. На початку ХХ століття у зв’язку з революцією в Російській імперії у Варві розгорнулись політичні рухи. Зокрема соціал-демократичний, представлений діяльністю Нестора і Григорія Пилипенка.
Тоді у Варві було 2 школи. Одна, за спогадами Кузьми Григоровича Моренця, земська 4-класна у будинку біля першої церкви. Друга – церковноприходська 3-класна у будинку біля другої церкви. До 1917 року у Варві не було жодної медичної установи. Був лише приватний фельдшер.
У 1914 році почалась Перша світова війна. У її межах Варву почергово займали німецькі, радянські і денікінські війська. У 1920-ті радянська влада закріпилась у Варві. У 1924 році у Варві вже функціонувала 7-річна школа. Почали діяти гуртки лікнепу, хата-читальня, бібліотека з книжковим фондом у 3060 примірників. При сільському клубі відкрився спортивний гурток. У 1934 році 7-річну школу перетворили в середню. У наступному році з’явилась лікарня на 35 ліжок.
Варвинська школа, побудована за проєктом Опанаса Сластіона. Фото 1940-их років
Під час Другої світової війни понад 4 тисячі варвинчан пішло на фронт. 17 вересня 1941 року німці окупували Варву. Деякі варвинчани партизанили, зокрема сім’я Фурсів. 27 лютого 1943 року відбулось збройне повстання варвинчан проти німців. Воно тривало до 1 березня, але зазнало поразки.
Сім’я варвинських партизан. Фурса Григорій Яковлевич, його дружина Марія Федорівна, син Юрій і донька Віра
17 вересня 1943 року німецька окупація змінилась на радянську і почалось відновлення Варви. Невдовзі по Другій світовій війні у Варві побудували парк Слави. Сьогодні це меморіальний комплекс, присвячений відомим і невідомим полеглим варвинчанам під час Другої світової, ліквідаторам ЧАЕС і постраждалим від катастрофи, а також воїнам АТО і учасникам сучасної російсько-української війни.