П’ятниця, 29 Березня, 2024

Чернігів залізнодорожний: його перший вокзал, пасажири та потяги

Історія залізничного транспорту в Чернігові почалася у далекому 1895 р. з вузькоколійки, прокладеної від Крут. Станція Старий Чернігів на той час знаходилася на лівому березі Десни, за кілька кілометрів від міста. Тому, повідомляє сайт chernigiv-future, пасажирів та вантажі, туди та назад, доправляли на возах і бричках. 

Довжина вузькоколійки була менше 80 км, але цей короткий відрізок залізниці з’єднав Чернігів з Московсько-Воронезькою лінією, що швидко зростала, і зробив місто частиною транспортної системи імперії.

Між Першою та Другою світовою війною

У 1914 р. почалася Перша світова війна, за нею настав період смути та громадянської війни, після якої до влади прийшли більшовики. У 20-х роках, коли економіка в СРСР більш-менш стабілізувалася, необхідність залізничних перевезень вантажів і пасажирів різко зросла. Збудована наприкінці ХІХ ст. вузькоколійка вже не відповідала сучасним вимогам, тому в 1924 р. почалося активне прокладання широких залізничних ліній до Овруча, Прилук, Гомеля.

У другій половині 20-х років у Чернігові вже було своє паровозне депо та новий міст через Десну. Після цього залізничну станцію перенесли з лівого берега на правий, і Чернігів набув статусу важливого залізничного вузла.

Станція знаходилася на західній околиці Чернігова, неподалік нинішньої Привокзальної площі. У липні 1941 р. її будівлю вщент розбомбили німці.

До речі, ті самі німці й збудували нову станцію, замість знищеної, щоправда, вже полонені, після визволення міста. Тоді ж, наприкінці 40-х, на території залізничного вузла відкрилася й школа на 700 учнів.

Післявоєнний час

У 1949-51 рр. у Чернігові з’явився власний залізничний вокзал, який стоїть і понині та офіційно вважається архітектурною пам’яткою.

Ця будівля створена за проектом Г.І Гранаткіна, але є підстави вважати, що тут також не обійшлося без полонених солдатів вермахту, аж надто багато в ньому від типових німецьких будівель, а ось від “хрущовок”, які створював архітектор Гранаткін, немає нічого.

Крім чудового вокзалу, на початку 50-х рр., з Чернігова відкриваються нові залізничні лінії у кількох напрямках та починають регулярно ходити поїзди.

Усього за 3 роки тоді було здано в експлуатацію понад 500 км залізниць, збудовано паровозне депо, лікарню, поліклініку та селище залізничників.

 Наприкінці 60-х у СРСР закінчується епоха паровозів. Їм на зміну приходять тепловози, які працювали на дизельному паливі. Старе депо у Чернігові не відповідало новим технічним вимогам і довелося його суттєво перебудувати. Так, на території депо з’явилася ємність-сховище для палива, насосні, ремонтні цехи, котельня, автомайстерня.

У 1986 р. коли на Чорнобильській АЕС вибухнув реактор залізничний вузол у Чернігові працював у режимі нон-стоп та виконував великий обсяг перевезень вантажів, необхідних для ліквідації аварії.

У цей час розпочалася реконструкція станції Чернігів. Зокрема, було електрифіковано ділянку Чернігів – Славутич – Семиходи – ЧАЕС, після чого стрілки на залізниці стали переводитись автоматично, а професія стрілочника назавжди пішла у минуле.

Наші дні

Наприкінці 90-х рр., вже у незалежній Україні, залізнична інфраструктура Чернігова та регіону суттєво оновилася. У 1999 р. лінію Чернігів-Ніжин електрифікували. Відкриття руху на ній відбулося в урочистій обстановці у присутності тодішнього президента України Леоніда Кучми.

Того ж року в Чернігові відремонтували вокзал, після чого там з’явилася навіть “президентська” зала. Через кілька років його перефарбували в червоно-білий колір, що, на наш погляд, його зовсім не зіпсувало, а зробило ще привабливішим.

Latest Posts

.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.