Прийнято вважати, що принципову схему космічного корабля і теорію космічних польотів розробив Костянтин Едуардович Ціолковський, вчитель з Калуги. Проте це не відповідає дійсності: задовго до Ціолковського ці відкриття зробив Микола Іванович Кибальчич.
Напрягати розум йому доводилося у доволі стресових умовах: перебуваючи у тюрмі та чекаючи виконання свого смертного вироку. Але чому настільки геніальну людину стратили? Розбираємось у нашому матеріалі на сайті chernigiv-future.
Життєпис Миколи Кибальчича
Микола Іванович Кибальчич народився 31 жовтня 1853 року в Коропі Чернігівської губернії в родині священика. Батько бажав, щоб син пішов його стопами і віддав Миколу вчитися до духовної семінарії. Та не так сталося, як гадалося. Не порадившись з батьками, син кидає семінарію і вступає до новгород-сіверської гімназії.
Навчаючись тут, Микола полюбив хімію. За це однокурсники прозвали його Микола-піротехнік. Далі хлопець вступив в петербурзький Інститут інженерів шляхів сполучення, де провчився з 1871 по 1873 рік. Інститут він не закінчив, перейшов навчатися в Медично-хірургічну академію. Можливо, Кибальчич став би військово-польовим хірургом і не помер би в молодому віці. Але історія, як відомо, не знає умовного відмінювання. В академії Микола познайомився з ідеями партії «Народна воля». Ця партія була терористичним прообразом комуністів. Члени партії вважали, що землю потрібно віддати селянам, фабрики – робітникам, а царя необхідно вбити.
У 1875 році, перебуваючи під Києвом в гостях у свого брата, Кибальчич дав почитати одному селянину книжку, заборонену царською охранкою. Якимось чином поліція дізналася про це. На Миколу тут же завели кримінальну справу і на три роки помістили до Лук’янівської в’язниці.
Після звільнення Миколі Кибальчичу заборонили завершити освіту. Тому він вирішив навчатися самотужки, по книжкам з бібліотек. Кибальчич стає членом найрадикальнішого в російській імперії гуртка «Свобода або смерть».
Для терористів Кибальчич виробляв нітрогліцерин і динаміт. Завдяки численним дослідам, Кибальчич вдосконалив динаміт, винайдений Альфредом Нобелем. Йому вдалося підвищити масову частку нітрогліцерину в динаміті з 25% до 70%. Зрозуміло, що динаміт українського винахідника мав майже втричі більшу вибухову силу! Відомо, що за рік своєї роботи Кибальчич виготовив кілька пудів динаміту. По суті, Кибальчичу вдалося винайти прообраз гранати.
Слід зазначити, що роботи з вибухівкою проводилися у не призначених для цього приміщеннях. Тому Кибальчичу загрожувала не тільки охранка, а й можливість загинути від власної вибухівки.
Полювання на царя
26 серпня 1879 року було прийняте рішення, яке корінним чином змінило не тільки долю Кибальчича, а й долю всієї російської імперії. Народовольці вирішили привести вирок царю Олександру II у виконання. Вони вірили, що як тільки цар помре, в країні відразу почнеться повстання, а вся влада перейде до Установчих зборів. Подальші події показали, що народовольці сильно помилялися.
На царя вже було здійснено три замахи: два в Петербурзі і один в Берліні. Та царя, схоже, берегло від смерті саме провидіння. Кибальчич проаналізував ці невдалі замахи та вирішив створити бомбу незвичайної вибухової сили, яку до нього ще ніхто не робив. І це йому вдалося! Проте царя було вбито не відразу.
Першу бомбу авторства Кибальчича було виготовлено восени 1879 року. Її заклали під полотно залізничної колії, по якій мав проїхати царський потяг. Ці події відбувалися в Олександрівську (тепер місто називається Запоріжжя).
При спробі підірвати бомбу сталася технічна проблема – не замкнулися контакти. Тож потяг царя щасливо проїхав повз терористів.
Наступного разу царя намагався вбити відомий терорист Степан Халтурін. Не зважаючи на прізвище, до своєї терористичної роботи він віднісся з усією відповідальністю. Степан влаштовувався в Зимовий палац столяром. Степан зносив до підвалу вибухівку під виглядом харчів. Але коли настав «час Х», цар забалакався з племінником у своєму кабінеті. Коли прогримів вибух, у їдальні нікого не було. Схоже, і цього разу царя врятували якісь Вищі сили. Проте час його смерті невпинно наближався…
Терористи, страшенно розлючені своїми невдачами, вдалися до «мозкового штурму». Вони почали стежити за пересуваннями імператора. Виявилося: щонеділі цар виїжджає з Зимового палацу до Михайлівського манежу на розведення варти.
Так сталося і 1 березня 1881 року. Цар був у чудовому настрої. Знав би він, що жити йому лишилося лічені години! В останній день свого життя імператор схвалив доповідну записку свого міністра внутрішніх справ, Михайла Лоріс-Мелікова. Планувалося створити дві комісії, які повинні були запропонувати кроки переходу до конституційної монархії. Перед тим, як поїхати до манежу, цар бадьоро сказав княгині Юр’ївській, що маніфест опублікують у газетах в понеділок. Та цьому не судилося здійснитися.
Проїжджаючи Катерининський канал, карета з імператором порівнялась з якимось юнаком. Той кинув під копита коней пакунок. Прогримів вибух. У калюжі крові лежать двоє солдат. З усіх боків до карети біжать люди. Імператор вийшов з карети. І тут другий невідомий кинув у царя ще один пакет – це була вибухівка №2. На цей раз царя таки було вбито.
Новим правителем став Олександр III. Одним з перших його указів стала відміна «Конституції Лоріс-Мелікова». Цар почав мститися за смерть свого батька. Одним з перших заарештованих став Микола Рисаков – саме він кинув першу бомбу в царську карету.
Царська охранка почала «колоти» терориста, і це напрочуд легко вдалося. Рисаков здав «явки», «паролі», а заодно і Кибальчича, як виробника бомб. Почався судовий процес. Винаходи Кибальчича справили неабияке враження на царських генералів і технічних спеціалістів. Вони почали просити царя зберегти Миколі Кибальчичу життя.
Йосип Гурко, учасник російсько-турецької та Кримської війни написав листа імператору, у якому звернув увагу, що «вішати таких людей, як Кибальчич – не в інтересах держави».
Генерал-фельдмаршал зауважив, що Кибальчича потрібно ув’язнити довічно, але при цьому дати можливість займатися винаходами. За збереження життя Кибальчичу висловлювався і Едуард Тотлебен, герой оборони Севастополя у Кримській війні. Просив за Кибальчича і Лев Толстой. Проте не допомогло нічого – цар був невблаганний. Особиста помста виявилася сильніше державних інтересів.
Проект реактивного літального апарату
Перебуваючи в буцегарні та чекаючи на смертний вирок, Кибальчич розробив проект реактивного літального апарату. В своїй роботі він детально описав, як побудований реактивний пороховий двигун, як потрібно забезпечувати тривалість польоту і стійкість корабля в польоті, змінювати його напрямок за допомогою зміни куту нахилу двигуна та ін.
Це був дуже важливий вклад у розвиток науки та майбутньої аерокосмічної галузі. На той момент не було навіть літаків, а Кибальчич розробив проект космічної ракети!
Царська охранка засекретила винахід – працю Кибальчича було опубліковано вже після жовтневого перевороту, в 1918 році.
Видатного українського вченого було страчено 3 квітня 1881 року.
Як цар помстився Кибальчичу навіть після смерті
Смерті винахідника виявилося недостатньо – цар вирішив помститися родичам страченого. Всім їм було запропоновано змінити прізвище. Після відмови юнаків родини Кибальчичів було звільнено з навчальних закладів, в яких вони вчилися і відправлено у солдати.
В місті Коропі було заборонено будівництво житла. Містяни повинні були побудувати церкву і до кінця днів своїх замолювати гріх земляка.
Вже за часів СРСР у місті Коропі побудували краєзнавчий музей та встановили пам’ятник вченому. У Коропі є площа, вулиця у центрі та провулок імені Кибальчича. Іменем вченого названо житловий масив та вулиця в столиці, а також кратер на невидимому в телескоп боці Місяця.
