Сьогодні доїхати з Чернігова до Києва — це буденна справа, про яку й говорити не варто. А якихось 100-150 років тому така поїздка була визначною подією, до якої довго готувалися, а потім ще довше згадували, пише chernigiv-future.com.ua.
І ці спогади були не завжди приємними, адже на шляху до столиці на мандрівників чекало багато незручностей, а основною проблемою була відсутність зручного транспорту, якого тоді просто не існувало. Поговоримо про те, як та на чому їздили чернігівці до Києва в далекому та недалекому минулому.
Пішки, на конях та по ріці
У своєму “Заповіті” Володимир Мономах згадував про подорож до Києва верхи, “с заутрєні до вєчєрні”, як про неабиякий момент у своєму житті. І це при тому, що у князя були найкращі коні і все, що тільки могло полегшити йому дорогу. Що вже тут говорити про простих смертних, які йшли до стольного града пішки, по декілька днів, наражаючись на небезпеку та страждаючи від втоми.
Як альтернатива кінно-пішим переходам, ще існував водний шлях, але це було теж не швидко, та й можливо тільки у весняно-літній сезон.
Позитивні зрушення в вирішенні цієї проблеми почалися тільки у кінці XIX ст. В цей час найпривабливішим засобом пересування в напрямку Києва для чернігівців став річковий транспорт, що досить швидко прогресував у технічному плані.
В окремий момент історії міста він навіть виконував основну частину пасажирських та грузових перевезень. І тут не має нічого дивного, адже Чернігів стоя на судноплавній Десні, довжина якої в межах губернії складала 1300 верст. Як кажуть, гріх було б містянам з такої нагоди не скористатися.
Скільки часу займала дорога до Києва на пароплаві? Судячи з усього, не меньше 13 годин, при цьому зворотній шлях, завдяки зустрічній течії, тривав на 3 години довше.
З початку минулого століття подорожувати по воді стало значно комфортніше — на Десні з’явилося 7 причалів. І хоча ці зупинки суттєво збільшили час подорожі, до 17 годин, пасажири були задоволені, адже мали можливість розім’яти ноги та розважитися. “Некусючими” були й ціни на пароплав — 3 рублі з людини, тоді як на поїзді таке задоволення обходилося вдвічі дорожче.
Залізна дорога та перші автомобілі
Якщо ж говорити про залізничне сполучення детальніше, то в Чернігові повноцінно воно запрацювало з 1891 р., коли від Крут, в які “впиралася” Московсько-Воронезька залізниця, провели вузькоколійку до Чернігова. Ця гілка, довжиною 76 верст, доходила до лівого берега і, по суті, була за межами міста. І щоб добратися до станції, збудованої у 1893 р., треба було їхати кіньми або йти ще 5 верст.
При цьому слід зауважити, що тодішня міська влада зробила все, щоб пасажири не відчували дискомфорту. У центрі Чернігова ( де зараз магазин “Янтар”) була облаштована білетна станція та стоянка для візників.
До речі, доїхати до з/д вокзала тоді коштувало від 15 до 30 копійок, білет у перший клас поїзда коштував — 7 руб, а шлях до Києва займав до 7 годин.
На початку XX ст., крім пароплавства та залізної дороги, у Чернігові з’явилися й перші автомобілі і це означало початок кінця монополії візників. Так, у 1908 р. в Чернігівську земську управи надійшло два прохання про дозвіл на автомобільні перевезення пасажирів в напрямку Києва. Обидва прохачі були киянами й отримали добро від влади, за умови нормального технічного стану транспортних засобів, дотримання правил дорожнього руху та тарифів для користувачів.
На підготовку підприємцям було виділено аж 2 роки, так почалася нова епоха в історії чернігівського міжміського сполучення.
