Четвер, 18 Серпня, 2022

Чернігів на початку XX століття: епоха СРСР

Відгриміла Перша світова війна, в Росії відбувся переворот більшовиків, який і досі там чомусь називається Великою Жовтневою Соціалістичною революцією. Після розвалу Російської імперії Україна отримала нарешті свій історичний шанс на розбудову власної держави. В силу різних причин цей шанс було згаяно. Більшість українців, повідомляє сайт chernigiv-future, опинилися під владою СРСР. Звичайно, це не могло не позначитися на житті Чернігівської області і Чернігова зокрема.

Будівництво соціалізму

З 1920 року у всій країні і в Чернігові зокрема почалося будівництво нового суспільного ладу – соціалізму. Прості люди, як і завжди отримали мало, або не отримали зовсім нічого.

 

Чи не єдиним виключенням з цього правила стало вирішення житлового питання. Нова влада конфіскувала будинки у власників і поділила «квадратні метри» на квартири. Також була проведена націоналізація тих небагатьох підприємств, що були в місті.

Одним з кроків молодої радянської влади було складання плану розвитку міста. Більшовики підтримували ідею розвитку Чернігова як міста-саду. Цим планом передбачалося значне збільшення площ зелених насаджень. По Чернігову навіть хотіли пустити мото-трамвай.

В 1920-х роках з Чернігова намагалися зробити місто-курорт. Одним з практичних кроків в цьому напрямку стало відкриття Інституту фізичних методів лікування. Інститут знаходився в приміщенні однієї з земських шкіл.

Червона влада займалася не тільки переділом власності, але й «промиванням мізків» населенню. Замість бюстів царів почали встановлювати бюсти Леніна і Фрунзе. Більшість простих людей, зокрема селян, нічого не розуміли в політиці. А тому сприймали Леніна, як ще одного царя.

Більшовики грабували церкви. Чимало історичних та культурних пам’яток були вивезені до Москви. Безбожники переплавляли дзвони. Якимось чудом Марко Ванштейн, директор історичного музею, врятував декілька особливо цінних дзвонів.

Більшість чернігівських церков перетворили на склади, з католицького костьолу зробили гуртожиток НКВС, а одна з сінагог стала палацом піонерів.

У 1932 році більшовики провели адміністративно-територіальну реформу. Чернігів став центром області. З центра міста щезли торгові ряди. Вони мали велику історичну цінність. Прибравши торгові ряди, влада звільнила місце для закладки Червоної площі. Назва цієї площі не була пов’язана з «червоними». Площу виклали червоною клінкерною цеглою. Почалося формування дрібних та середніх підприємств, зокрема й фабрики музичних інструментів. До 1941 року населення Чернігова сягнуло відмітки 70 тисяч чоловік.

Сталінський терор та Друга світова війна

Чернігів важко пережив сталінський терор 1937-1938 років. Тисячі містян були репресовані. Реабілітація відбулася лише через 20 років, в часи так званої хрущовської відлиги. До розстрілу та заслання до Сибіру було засуджено більш ніж 8 тисяч жителів області. Відомо, що людей розстрілювали прямо в підвалі будинку НКВС. Зараз це будівля санепідстанції біля Центрального ринку. Страчених людей ховали за містом біля села Халявин.

Ще більшою трагедією для міста стала Друга світова війна. З 23 по 25 серпня німці масовано бомбили Чернігів. Те саме продовжувалося ще впродовж двох тижнів, але вже з меншою інтенсивністю. В результаті центр міста, що формувався впродовж століть, було зруйновано вщент. Радянські війська обороняли місто як могли. Проте сили були нерівні, тож 10 вересня Чернігів зайняли німці.

Окупаційний режим гітлерівців був направлений на викачку економічних і трудових ресурсів з регіону. Всі вцілілі підприємства працювали на економіку Третього Рейху, людей вивозили до Німеччини на примусові роботи. З часом німці почали зазнавати поразок, у тому числі й від партизан. В тюрмах та лісах почалися масові розстріли. Так продовжувалося до вересня 1943 року, коли радянські війська звільнили місто. Внаслідок німецької окупації населення Чернігова зменшилося до 11 тисяч чоловік.

Чернігів після війни

Спеціальна комісія визнала Чернігів одним з найбільш постраждалих від війни міст. Також місто включили до списку найбільш важливих історичних міст Радянського Союзу. Це сприяло збереженню історичних пам’яток.

Після війни почалася відбудова міста. На суботниках і після роботи чернігівці розбирали численні руїни. Підприємства Чернігова, інфраструктуру і весь центр відбудували фактично заново.

Для відбудови склали спеціальний план, згідно з яким місто мало перетворитися на музей і парк. Було прийняте рішення створити Алею героїв. Продовженням цієї алеї мала стати зелена зона, що проходить через центр Чернігова.

Старовинний Вал перетворився на парк. В цьому парку створили сквер, присвячений Богдану Хмельницькому. Цій історичній постаті радянська влада приділяла багато уваги. Богдан Хмельницький уклав Переяславські угоди. Гетьманщина стала автономією в складі Російської імперії.

Після війни архітектори і реставратори зайнялися відновленням зруйнованих та напівзруйнованих історичних пам’яток – Будинку колегіуму, Борисоглібського собору, Катерининської та П’ятницької церков. До відновлення П’ятницької церкви приклав чимало зусиль Петро Барановський, один з найкращих архітекторів країни. 

Символом післявоєнного міста стала Червона площа. Вона є окрасою Чернігова і сьогодні.

Наприкінці 50-х років минулого століття населення Чернігова стало таким, яким воно було до війни. Місто тоді було не дуже великим, але акуратним і красивим. Потроху влада почала створювати з міста промисловий центр. На початку 60-х років у місті з’явився комбінат «Хімволокно» та камвольно-суконний комбінат. Ці підприємства були найбільшими в своїх галузях в Європі. Продукція цих комбінатів користувалася попитом не тільки в СРСР, а й за кордоном.

В кінці 60-х років з’явилися ще два підприємства – радіоприладний завод і завод автозапчастин. Чернігівські деталі використовувалися для створення вітчизняної аерокосмічної техніки. 

В 1951 році в місті створили Чернігівське військово-авіаційне училище. Тут готували льотчиків-винищувачів. За 40 років цей навчальний заклад підготував 6000 льотчиків. Серед них було 9 космонавтів. Одним з них був перший український космонавт, Леонід Каденюк. 

В настроях того часу переважав оптимізм. На жаль, продовжився він недовго – до часів Перебудови, коли всі недоліки СРСР стали аж надто очевидними. А в 1991 році Україна проголосила свою незалежність – це поклало початок новій сторінці в історії нашої держави. Сторінка ця пишеться й досі.

Latest Posts

.