Спробуйте на хвилину уявити своє життя без електрики — суцільну темряву в місті, відсутність інтернету, води, ліфти, що не працюють… Напевно так в уяві сучасної людини мав би виглядати кінець світу, пише chernigiv-future.com.ua.
А якихось 100 з лишком років тому у Чернігові так жили, не уявляючи, що буває інакше. А все тому, що на весь центр губернії налічувалося декілька електричних лампочок, на які місцеві жителі дивилися як на восьме чудо світу.
XIX століття
Але почнемо з більш віддалених часів. Чернігів середини XIX ст. був містом свічок та гасових ламп, які освітлювали приватні оселі, державні установи, навчальні заклади та вулиці міста. І вже тоді це було проблемою, оскільки Чернігів розростався, а з розширенням його кордонів збільшувалися й витрати на його освітлення.
Історична довідка: у 1845 р. центр міста освітлювали коло сотні гасових ліхтарів. Приблизно через 30 років їх кількість зросла до 150. На той час на утримання цієї інфраструктури місто витрачало близько 1 тис. руб. і збитки неухильно зростали. Так, вже у 1894 р. з бюджету міста на освітлення вулиць виділили 2 тис. 589 руб. Погодьтесь, гроші, для такого не багатого населеного пункту, як Чернігів, немалі.
А тимчасом технічний прогрес все ніяк не давав себе знати та обходив наше місто стороною. Але все колись закінчується. І першою ластівкою позитивних зрушень в цьому напрямку стало спорудження у тому ж таки 1894 р. невеличкої електростанції.
Вона з’явилася завдяки ініціативі одного з містян, механіка М. Зюкова, який працював у місцевій поштово-телеграфній службі. За рік до цього Зюков взяв у оренду стару водогінну споруду, що працювала на паровому двигуні, та спорудив на її базі апарат, який виробляв електричний струм. Розташовувалося це чудо техніки на вул. Богуславській ( сьогодні — вул. Полуботка).
Очевидно, влада підтримала цю справу, бо вже у вересні 1894 р. з’явилися офіційно затверджені правила користування електроенергією та відбувся перший пробний пуск.
Зрозуміло, що першим об’єктом освітлення був обраний будинок Міської думи. А незабаром електричні ліхтарі встановили й на мосту через Десну.
Зауважимо, що одна електрична лампочка тоді коштувала немалі гроші — 1 руб. 50 коп.
Починаючи з 1895 р., електрифікація Чернігова вийшла на новий рівень — на вулицях, парках, у скверах з’являлося всі більше ліхтарів. Спочатку “освітлили” Соборну площу, далі Міський сад, потім черга дійшла й до вулиць — Богоявленської та Шосейної.
Таким чином, станом на 1 січня 1897 р. електричне освітлення у Чернігові отримали 58 приміщень та 17 об’єктів на вулицях.
До відома, успішна співпраця М. Зюкова та міської влади продовжувалася до 1900 р. коли між органами самоврядування та підприємцем виник конфлікт. У результаті місто викупило електростанцію, в підприємство вклали додаткові кошти й швидкість електрифікації суттєво зросла.
XX століття
Починаючи з 1901 р., на Чернігівській електростанції працювало 3 парових та 6 динамо-машин, а також 3 парові котли. Місто на той час вже мало майже сотню приватних користувачів і 27 вуличних ліхтарів.
Але попит на електричне освітлення зростав, в зв’язку з чим було вирішено розпочати реконструкція станції. Вона закінчилася у березні 1903 р. пуском нового надпотужного котла фірми “Альгемайне” . Після цього якість надання послуг користувачам суттєво зросла — у 1904 р. у місті вже було 48 ліхтарів.
До речі, 1 кВт електроенергії тоді коштував майже 24 коп., що було далеко не кожному по кишені.
У 1908 р. електростанція у Чернігові перейшла на цілодобове функціонування, що в першу чергу було пов’язано з підключенням до електроенергії водогону.
На той час кількість користувачів у місті виросла до 289 осіб, прибуток підприємства за рік склав понад 11 тис. руб., а сам Чернігів став одним з найкраще освітлених міст в імперії.
