Початок XX століття, повідомляє сайт chernigiv-future, відкрив одну з найбільш трагічних сторінок історії людства: в 1914 році розпочалася Перша світова війна. На превеликий жаль, Чернігів сповна відчув на собі всі жахи воєнного лихоліття: містян тисячами мобілізовували та відправляли воювати за царя-батюшку. Але справжні причини війни були незрозумілими.
Чернігів у Першій світовій війні
Російська імперія, як завжди, мріяла «прирости територіями». На цей раз на заході – до Карпат і на півдні – до Балкан. Були мрії навіть взяти Стамбул, колишню столицю Візантії, Константинополь. На думку тогочасних політиків, це мало б більшою мірою утвердити права Московії називатися «третім Римом». На сторінках преси, у тому числі і Чернігівської, розганялася анти німецька істерія.
Ближче до осені ура-патріотизм значною мірою вичерпався. Причиною стали похоронки. Хто ж при здоровому глузді підтримуватиме загарбницьку війну, на якій загинули твої рідні?
У місто привезли тіло першого загиблого на фронті чернігівця-офіцера. А потім організували солдатський госпіталь. Жительки міста масово ставали сестрами милосердя та доглядали поранених.
Разом з війною наростала економічна розруха та криза влади. Тому, звістку про відречення царя від престолу в Чернігові зустріли з захватом. Навіть священики, які казали, що «вся влада від Бога», вітали Тимчасовий уряд. На відміну від жовтневого перевороту, зміна царського режиму на Тимчасовий уряд відбулася цілком законним шляхом. А це давало значні надії на вихід з кризи і подальше процвітання.
Центральна Рада
Згодом в Україні виникла нова влада – Центральна Рада. Майже всі політики Чернігівщини підтримали її. Місто стало центром політичного життя регіону. Тут відбувалися численні з’їзди і зібрання, на яких чернігівці жваво обговорювали регіональні і республіканські проблеми. Однаковою мірою містяни брали участь у політичному житті України і Росії: представники від міста приїздили і на всеукраїнські, і на всеросійські з’їзди.
Саме тоді почали обговорювати, чи потрібно Україні бути незалежною, повністю відокремитись від російської держави. На жаль, чіткої думки з цього приводу не було. Більшість містян підтримували широку автономію України у складі оновленої Росії. Схожі думки були і в переважній більшості інших міст.
З часом думки про повну незалежність почали лунати все більш гучно. Так, Роман Бжеський, чернігівський гімназист, публічно казав, що Україна за величиною така ж, як і Німеччина і повинна влитися в сім’ю європейських народів. Декілька кроків у цьому напряму зробила і Центральна Рада. Чого вартий тільки акт злуки УНР і ЗУНР. Шкода що це відбулося вже після того, як перспектива військового протистояння захисників України з більшовиками була вирішена на користь останніх. Наслідок програшу став для України дуже страшний – це голодомор 1933 року.
Сьогодні події 100-річної давнини відбуваються з новою силою. Та сама жорстокість, та сама ненависть до України і всього українського. Але на цей раз ми не можемо дозволити собі програти!
Та повернімося в листопад 1917 року. Владу в Росії захопили більшовики на чолі з агентом німецьких спецслужб, Володимиром Леніним. Скоріше за все, німці хотіли керувати Росією за допомогою свого посередника. Але не так сталося, як гадалося. Маріонетка захотіла «злізти з руки» і сама правити.
Можливо саме тому німці допомогли українській владі в боротьбі з більшовиками. Але для протистояння, на жаль не вистачило і об’єднаної військової потуги двох країн. Цілком імовірно, що причиною перемоги більшовиків стало те, що білогвардійці, іноземні інтервенти, збройні сили Директорії діяли в основному розрізнено, кожен переслідував свою військово-політичну мету. А більшовики наростили пропаганду серед робітників і селян і перемогли своїх ворогів по черзі. Але історія не знає умовного відмінку.
Перемога червоноармійців. Початок радянської доби
В січні 1918 року в Чернігові з’явилися перші червоноармійці. Вони заявили, що прибули сюди встановлювати радянську владу. Через 104 роки те саме зробили необільшовики, прислані Володимиром Путіним. Інколи у мене виникає цікаве відчуття – історія пишеться, як під «копірку». А «руZкий мир» завжди діє однаково, шаблонно. Ніякого тобі креативу та творчої складової!
А тоді, в 1918 році російських більшовиків не підтримали їх місцеві товариші по партії. Софія Соколовська, керівниця місцевого осередку більшовитської партії, заявила, що нову владу не можна встановлювати за допомогою багнетів. Софія Соколовська була 23-літньою, культурною і добре освіченою пані. Вона врятувала від розстрілів понад 70 містян, колишніх царських офіцерів.
З квітня 1918 року в Україні встановилася влада гетьмана Павла Скоропадського. До кінця цього року містянам вдалося пожити більш-менш спокійно. В січні 1919 року більшовики зайняли місто вдруге. В жовтні їх витіснили білогвардійці. Але через місяць влада змінилася знову. Тепер уже надовго.
В роки воєнного лихоліття та соціальних катаклізмів більшість містян хотіли тільки одного – спокою та миру. Навіть офіцери, які повернулися зі світової війни, створили своє професійне об’єднання – Спілку трудящих офіцерів. При цій спілці постійно діяла кондитерська, де пекли дуже смачні пончики. В 1919 році в Чернігові вирили комплекс нових печер. Їх назвали Алімпієвими – по імені ініціатора будівництва.
Попри намагання багатьох «відсидітися», зробити це практично виявилося неможливо. Чернігівців забирали до різних військ примусово-добровільно. Крім власне війни був ще й терор. З різних сторін. В липні 1919 року більшовики розстріляли в місті 13 заручників. Серед цих нещасних були й представники еліти, зокрема Олексій Бакуринський, колишній голова Земства. Війська Деникіна займалися погромами євреїв. Тому більшості дворян та інтелігенції довелося емігрувати. За роки кровавого терору чисельність населення міста зменшилася на 6 тисяч чоловік. Знову рости населення почало перед Другою світовою війною.
Початок 20 століття став критичним і для всієї України, і для Чернігівщини. Україна згаяла величезний шанс стати нарешті вільною, незалежною, щасливою державою. Натомість на більше ніж 80 років ми стали частиною «імперії зла» – СРСР. Подальший розвиток країни відбувався в дусі марксистсько-ленінської ідеології та соціалізму. Але це вже тема нашої іншої статті.
