Влітку 2015 року, на дзвіниці одного з соборів в Оренбурзі, випадково виявили реліквію XVII ст., яку здавалося вже назавжди втратили — дзвін “Голуб” або інакше “Мазепин дзвін”, що раніше належав Чернігівському історичному музею ім. В. Тарнавського. Розповідаємо, як дзвін опинився в Приураллі та чи є надія повернути його додому. Далі на chernigiv-future.
Чим відомий “Мазепин дзвін”?
Дзвін “Голуб” був відлитий в Глухові, у 1699 р., для Воскресенської церкви в Батурині. Опікав і фінансував цей проект особисто гетьман Лівобережної України Іван Мазепа, а відливав дзвін знаменитий фахівець по виробах з олов’яної бронзи, — дзвонів, гармат, скульптур, Карп Балашевич.
У підсумку “Голуб” разом з ще одним шедевром — “гарматою Мілорадовича”, став одним з кращих творів майстра. Його відмінні риси — портрет гетьмана Мазепи в повний зріст, з одного боку, а з іншого, стилізоване зображення голуба, за що дзвін, власне, й отримав свої назви.
До відома, сьогодні фахівцям відомо про 6 робіт Балашевича. В історичному музеї Чернігова зараз зберігаються дві гармати, зроблені цим майстром, а інша частина шедеврів, як і “дзвін Мазепи”, на жаль, “осіла” в Росії.
Доля дзвону
У 1708 р. війська під проводом князя Меншикова захопили столицю Лівобережної України Батурин і фактично зрівняли її з землею. Очевидно, що під час погрому була знищена й Воскресенська церква, що знаходилася в центрі міста. Про це говорить, до речі, й опис уцілілих будівель Батурина, складений Меншиковим, де ця церква взагалі не згадується.
Що ж стосується дзвонів, то сьогодні історики впевнено говорять, що його вивезли з Батурина не у 1708 році, після побоїща, а зробили це набагато раніше. Швидше за все “Голуб” був якийсь час власністю Воскресенської церкви, а потім перейшов до Домницького Різдво-Богородичного монастиря на Менщині, в якості подарунка. І це логічно, адже Мазепа, був його “хрещеним батьком”, будівельником і засновником.
Там “Мазепин дзвін” “прописався” надовго, і згадали про нього вперше вже на початку XX ст. У 1902 р. колишній співробітник Чернігівського історичного музею, художник і мистецтвознавець Б.Пилипенко зробив його опис, де вказав, що “на дзвоні цьому є відливне зображення самого гетьмана Мазепи та герба його”. Потім у 1913 р. відомий краєзнавець і священник К. Карпінський у своїй статті підтвердив слова Пилипенко, зробивши більш детальний опис дзвону із зазначенням, що “на лівій стороні герба зображений Мазепа в повному гетьманському спорядженні, з булавою в руці”. У статті також згадуються параметри дзвону, який “важив близько 40 пудів (понад 650 кг), був у висоту — 95 см, і мав діаметр бази — 95 см”.
А незабаром після цього почалася Перша світова війна, — зруйнувалася Російська імперія, почалася Громадянська війна. Загалом, було не до дзвону, та й сам він міг без сліду згинути в цьому лихолітті.
Але не згинув, вижив. І у 1927 р. той же Б.Пилипенко виявив його на колишньому місці, в тому ж Домницькому монастирі.
В ті часи церква, як відомо, була у більшовиків не в пошані й тому особливо не церемонячись, історичну цінність націоналізували та перевезли у вестибюль Чернігівського державного музею, де вона й знаходилася до початку Великої Вітчизняної війни.
Війна та евакуація
У 1941 р., як відомо, німці зайняли Чернігів. Окупація тривала 2 роки. І за весь цей час про дзвін нічого не було чутно. А після звільнення Чернігова, у 1943 р., “Голуба” оголосили безслідно зниклим і таким він вважався аж до 2015 р., поки не знайшовся в Оренбурзі.
І сьогодні там або удають, або дійсно не знають, як “Мазепин дзвін”, вже з тріщиною і без мови, виявився в місцевому Нікольському кафедральному соборі. Водночас за архівними документами можна простежити шлях чернігівської реліквії до Приуралля.
Так, згідно з даними, зазначеними в статті “Чернігівський історичний музей 20-90 рр.” її автори, колишні працівники цього музею, пишуть, що у липні 1941 р. він закрився та став готуватися до евакуації. Основну частину експонатів (близько 30 тис.) завантажили у вагони та відправили в Уфу. Однак в дорозі один вагон загубився і якимось чином потрапив до Оренбурга. Тут, в місцевому краєзнавчому музеї більшість експонатів і знаходилося до визволення Чернігова. І тільки у 1944 р. частина з них повернулася “додому”. Як відзначають автори статті, багатьох предметів не вистачало, крім того, пропала частина документації, зокрема, реєстр евакуйованих речей.
Частково проливають світло на долю чернігівських експонатів і спогади доктора історичних наук А. Федорової з Оренбурга, яка писала, що в той час місто перетворилося буквально в склад історичних цінностей, які звозили туди з усієї країни. А про “чернігівські” експонат вона пише, що “вони перебували в ящиках і скринях, намокли та вкрилися пліснявою”.
За словами Федорової, в Оренбург потрапили 9 гармат, 13 дзвонів, особисті речі Мазепи, Хмельницького, Скоропадського, багато вогнепальної та холодної зброї, євангелія, ікони, церковний одяг та інше. Всього за описом проходило 1 398 предметів. Відповідно до цього та інших документів музейні експонати з Чернігова спочатку перебували на території “евакобази”, де зберігалися в жахливих умовах, через що багато було втрачено безповоротно. І тільки влітку 1942 р. їх передали у місцевий краєзнавчий музей.
Довга дорога додому
У серпні 1943 р був складений акт про повернення експонатів в Україну, однак не один дзвін з Чернігівщини у цьому списку не значився. І тільки через рік, у серпні 1944 р., “пошарпана” колекція повернулася в Чернігівський державний музей, причому близько 50 найцінніших експонатів було вкрадено або втрачено назавжди.
Що стосується дзвону Мазепи, то згідно з музейною звіркою у 1947 р. його в реєстрі експонатів не було. Очевидно, що з якоїсь причини (?) його звідти вилучили та залишили на території “евакобази”, звідки у 1945 р., без законних підстав, передали Нікольському кафедральному собору, де він і знаходиться по сьогоднішній день.
Чи вдасться нам в найближчому майбутньому побачити “Мазепин дзвін” в Україні, з оглядкою на поточні події, питання скоріше риторичне. Однак віру в це, як і в те, що все вкрадене Росією рано чи пізно повернеться до своїх законних господарів втрачати не можна.
