Вокзали часто називають воротами в місто й це дуже точне визначення, адже вони перше, що бачать гості, сходячи з поїзда на перон. І потрібно сказати, що з “воротами” Чернігову пощастило, такого вокзалу немає ніде в країні, попри те, що в Україні оригінальних залізничних станцій, яким 100 і більше років достатньо. І хоча сучасний чернігівський вокзал значно молодше, його “біографія” багато в чому унікальна та навіть у чомусь повчальна, пише chernigiv-future.com.ua.
Старий вокзал
Перша з/д станція в нашому місті з’явилася після прокладки вузькоколійки від станції Крути. Таким чином, залізниця довжиною в 76 верст поєднала Чернігів з “мережею” Московсько-Воронезької залізниці. Це сталося у 1891 р., а через 2 роки, на лівому березі Десни, в районі сьогоднішнього автомобільного моста, побудували з/д станцію. Будівля була дерев’яною й вокзалом вважалася чисто умовно, добиралися ж до неї на кінних бричках і возах.
“Старий вокзал” проіснував до 1928 р., поки не з’явився міст через Десну та поїзда стали їздити на правий берег. “Новий” вокзал збудували на західній околиці Чернігова, в районі сьогоднішньої Привокзальної площі. Це будівля простояла до липня 1941 року і було практично знищено під час німецьких бомбардувань.
Втім, в цьому випадку історія виявилася справедливою — німці зруйнували чернігівський вокзал, німці його й заново побудували після війни.
Хто зруйнував, той і побудував?
У вересні 1943 р. Чернігів був звільнений від фашистів і з цього моменту почалося відновлення міста, що перетворилося за 2 роки окупації в руїни. Не пожаліла війна й вокзал та залізничні колії, від яких нічого не залишилося.
Першим начальником цього зруйнованого вщент господарства у 1945 р. стала Лідія Олександрівна Толмачова і керувала ним до 1979 р.
Цікавий факт – за всю післявоєнну історію в Чернігові було 5 начальників вокзалу й 4 з них жінки.
Нова будівля залізничної станції поставили у 1949 р., а офіційно відкрили у 1950 р. І зараз, дивлячись на неї, розумієш наскільки в архітектурному плані вона відрізняється від стандартів того часу.
Офіційно архітектором “третього” чернігівського вокзалу став Г. І Гранаткин, однак є версія, що проект був створений одним невідомих німецьких полонених, що працювали на будівництві. Більш того, говорять, що цей німець залишився жити в Чернігові й у нього навіть був свій будинок в районі Підусівки.
До речі, це версія не так вже й фантастична, якщо подивитися, що проектував сам Гранаткин. У його послужному списку — поліклініка у Вінниці, літній кінотеатр в Ташкенті, станції метро Арсенальна, Хрещатик, Дніпро. Ось тільки все це … в співавторстві. А самостійні роботи — житлові будинки серії 1-438А (2), тобто ті самі “хрущовки” та “брєжнєвки”, де особливого розуму не потрібно. А чернігівський вокзал, як не глянь, справжній пам’ятник архітектури, до того ж дивно схожий на інші типові німецькі споруди того часу.
А що сьогодні?
У 1999 р. залізничний вокзал у Чернігові капітально відремонтували. Після цього тут багато що змінилося, навіть з’явився “президентський” зал.
При цьому вокзал зберіг свій шарм і титул пам’ятки архітектури, про що свідчить табличка біля входу. А у 2003 р. будівлю перефарбували й з червоно-зеленого вона стала червоно-білою, що абсолютно її не псує та робить природною частиною місцевого архітектурного ансамблю.
