Вперше село Чемер (Козелецький район, Чернігівська область), згадується в переписній книзі, 1666 р., від Малоросійського приказу, де сказано, що “мешкає там 51 особа чоловічої статі та 2 вдови на 53 двори”. А також вказується кількість волів і коней, які судячи з цифр тоді були майже у кожного селянина, за винятком “7 грунтових господарств, які не мали орної худоби”, пише chernigiv-future.com.ua.
Сьогодні село Чемер налічує до 1.5 тис. жителів і тут все ще працює спиртзавод, побудований понад 100 років тому місцевими поміщиками Пашковськими. Від них же в спадок селянам дісталася й оригінальна дерев’яна садиба, що нагадує середньовічну фортецю. Поговоримо про історію “замка” в Чемері та про людей, які прославили цей край.
Альошка з церковного криласу
У XVII ст. село Чемер входило до Мрінської сотні Ніжинського, а потім Київського полку, і належало заможному козаку Сидору Журахівсьокму. Однак прославив на весь світ Чемер не він, а нікому тоді невідомий співак з церковного хору, який перебрався в це село з сусіднього хутора Лемеші. Звали хлопця Олексій Розум, а в історію він увійшов як граф і фельдмаршал, найбагатший землевласник Російської імперії та цивільний чоловік імператриці Єлизавети — Олексій Розумовський.
Історія його “кар’єрного росту”, зайвий раз підтверджує, що з ” Івана в пана”, якщо є охота, перетворитися не так вже й складно, а приказка – немає лиха без добра, так це просто про Розумовського сказано.
У Чемері Олексій виявився не по своїй волі, а рятуючись від батька, що грозився його вбити за надмірну пристрасть до читання.
Тут, на церковному криласі, його й помітив полковник Вишневський, що віз імператриці Анні Іоанівні токайське вино з Угорщини. Полковника так вразив голос і приваблива зовнішність хлопця, що він забрав Олексія з собою до Петербурга, де й влаштував до співочої капели. Потім Розумовський опинився у придворному хорі, зачарував цесарівна Єлизавету, а решта, як то кажуть, було справою техніки.
Вибившись в люди, Олексій не забув про своїх рідних, всі Розумовські стали дворянами та найбагатшими людьми Російської імперії. Втім, за спогадами сучасників, слава й багатство не зіпсували Олексія Григоровича, він все життя залишався веселим, добродушним і ледачим малоросом.
Що за диво, чемергес?
Але не тільки Розумовським може пишається Чемер. Є в селі й своя архітектурна пам’ятка — дерев’яна садиба поміщиків Пашковських. Про долю господарів химерного дерев’яного палацу мало що відомо, однак в історії Чемера Пашковські залишили помітний слід.
У 1912 р. вони побудували тут спиртовий завод, який працює й донині. Виробляли на заводі горілку за оригінальним рецептом з додаванням трави чемериці. Кажуть, поєднання цієї “чарівної” травички з алкоголем давало такий ефект, що продукт у народі прозвали “косорилівка” або “чемергес”.
Що ж стосується будинку Пашковських, то він дійсно унікальний. Садиба побудована в неоготичному стилі, при цьому, при її будівництві використовувався не традиційний камінь, а дерево. Стіни й фронтони “палацу” прикрашені дерев’яними зубцями, вікна стрільчасті, під готику, а ризаліти-вежі роблять будівлю схожою на маленьку фортецю. Біля будинку також знаходяться залишки поміщицького парку зі столітніми тополями.
У радянські часи в будинку Пашковських був клуб, але зараз він закритий і покинутий. Дуже б хотілося, щоб місцева влада звернула увагу на цей історичний пам’ятник, який повільно, але впевнено руйнується.
