Здавна людей лякало і одночасно приваблювало все непізнане, містичне, потойбічне. За кордоном повним-повно місць, з якими пов’язані привиди, полтергейсти та легенди про справжніх монстрів – упирів та перевертнів. Але необов’язково їхати далеко, щоб полоскотати собі нерви. Достатньо просто здійснити подорож містичними місцями Чернігівщини. Хоча б віртуальну. Ви дізнаєтеся про козацького полковника, що роз’їжджає містом у компанії чортів, закинуті церкви та прокляті могили, що наводять страх на оточуючих, привидів старовинних панських маєтків та відьом, які викликають посуху та зурочують людей. Отже сайт chernigiv-future, запрошує вас на жахаючу і одночасно веселу прогулянку Чернігівщиною.
«Нащадок» Дракули
Завдяки Брему Стокеру кожен знає історію Влада Цепеша, кровожерливого вампіра та одночасно князя Трансільванії. Кажуть, що він дуже любив саджати ще живих людей на палю, а більше всього полюбляв пити з них кров. На Чернігівщині за часів козаччини жив свій, українській «Дракула», полковник Василь Дунін-Борковський. Про нього ми вже писали тут – тому особливо повторюватися не будемо. З цією постаттю пов’язане містичне місце – Єлецький монастир. Саме тут, в Успенському соборі, 7 березня 1702 року і був похований козацький ватажок. А далі почалося найцікавіше: опівночі ворота монастиря відкривалися, з них виїжджала примарна карета, запряжена вороними кіньми і їхала в маєток полковника на Чорній кручі над Десною. Що було далі? Продовження цієї історії читайте за посиланням вище.
Чернець Тарасій – примара Антонієвих печер
Якщо ви, перебуваючи в Чернігові, не були на екскурсії в Антонієвих печерах, знайте що ви наполовину змарнували вашу мандрівку. Болдині гори і печерний монастир є одними з найзагадковіших місць Чернігова. Прихильники езотеричних вчень вважають печерний монастир справжнім місцем сили.
Вперше печерний монастир згаданий у літописі 1069 року. Тоді Антоній Печерський, ховаючись від київського князя, втік зі столиці до Чернігова. Чому саме він обрав Болдині гори? Це достеменно невідомо. Є версія, що колись, ще в дохристиянські часи, на цьому місці було капище Перуна-Громовержця.
На користь цієї версії слугує те, що «болд» на слов’янській мові означало «дуб». А дуб якраз і був священним деревом Перуна.
Не виключено, що якась прадавньо-містична сила могла викликати до життя паранормальні ефекти – привидів. Але якщо ви думаєте, що привиди Антонієвих печер – лише витвір чиєїсь уяви або галюцинація, викликана вживанням алкогольних напоїв, то помиляєтесь.
Існування привидів підтверджує завідувач відділу історії заповідника «Чернігів стародавній» Володимир Руденюк.
В 1970 році відбувалося дослідження печер міською спелеологічною експедицією. Саме тоді і було зафіксоване це незвичайне явище. У той час всі роботи тут проводилися при свічках і ліхтарях – нормального освітлення не було. Коли сіли ліхтарі, люди згадали що залишили свічки за вівтарем у церкві Миколи Святоші.
Володимир Руденюк пішов по свічки темними коридорами. Але, коли порівнявся з келією Антонія Печерського, то майже вмер від шоку: на нього дивився чоловік, вдягнений у чернечу рясу! Це може видатися неймовірним, але привида було добре видно навіть у цілковитій темряві. Повертатися назад довелося без світла: свічок за вівтарем не виявилося. Привид ще якийсь час стояв на тому самому місці, а потім просто зник.
Цього самого ченця бачила в церкві Миколи Святоші і одна з співробітниць заповідника. Вчені фізики вирішили провести дослідження Антонієвих печер. Їх апаратура зафіксувала дуже потужну енергетичну аномалію. Інколи привиди з’являються у вигляді густого туману. В цьому тумані періодично проглядається, то лице бородатого чоловіка, то різні геометричні фігури. Туристи також бачили привидів.
Ще одним очевидцем феномену є чернігівський краєзнавець, Олександр Добриця. Він бачив чоловіка в рясі, що був оточений якимось дуже дивним маревом. Коли краєзнавець намагався пройти крізь привида, той відразу зникав, але через деякий час знову з’являвся на тому самому місці.
Чому виникають привиди? Своя відповідь на це питання є у містиків і екстрасенсів. Кажуть, що привид – це душа людини, що не може знайти спокою після своєї смерті. Таке відбувається, якщо смерть була раптовою, або мученицькою. Можливо саме так і вмер цей чернець, хтозна…
І насамкінець один досить кумедний факт: неподалік від місця з’явлення привида є давній напис: «Господи, поможи рабу твоєму Тарасію…». Тому місцеві студенти-гумористи прозвали цього привида Тарасиком.
Скарби гетьмана Мазепи
З підземеллями Чернігівщини пов’язано багато оповідей про скарби Івана Мазепи. Кажуть, що перед поїздкою до Карла XII гетьман заховав більшість скарбів в підвалі свого палацу в Батурині. Петро Перший, цар і водночас мстивий маніяк на кшталт сучасного Путіна, вщент зруйнував Батурин і гетьманський палац.
Один зі слуг Мазепи розказав царським офіцерам, що знає, де заховані скарби. Розпочалися 4 денні пошуки багатств, але закінчилися вони невдачею. Можливо, хтось спритніший викопав ці скарби раніше, а можливо гетьман закляв свої скарби за допомогою магії, і тепер до них ніяк не дістатися.
Є ще одна досить цікава легенда про гетьмана-чаклуна. Згідно однієї з них, від палацу до сусіднього села вів таємничий підземний хід, що тягнувся аж на 20 верст. В цьому ході було 12 дверей. До 12 дверей неможливо було дійти з запаленою свічкою в руках – вогонь згасав, а все підземелля огортала густа темрява. Цього не могли зробити не тільки селяни, але й вищий церковний ієрарх – архієпископ.
Якщо вірити легенді, за останніми дверима є залізний стовп, а на ньому – козацька бойова шабля гетьмана і шапка. Коли попи в церквах виголошували Мазепі анафему, тобто церковне прокляття, все підземелля голосно гуло і тряслося. Це було чутно на кілька верст навкруги.
Ця загадкова печера була прозвана в народі «житлом Мазепи». Люди вірять в те, що дух гетьмана і досі охороняє свої скарби.
Пошуки гетьманського золота в селі Виблі
Знайти скарб кортить багатьом. Тому не дивно, що своя легенда про золото Мазепи є і в селі Виблі Куликівського району Чернігівської області. У цьому селі, подібно до Києва, є своя Лиса Гора. Десь поблизу цієї гори знаходиться скарб – карета, що наповнена золотом до самого верха.
Кажуть, що на місце розташування скарбу повинна вказати свічка. Достатньо було взяти свічку в руки і ходити з нею не запалюючи. Як тільки людина опинялась на місці скарбу, мало статися самозаймання. Але замість цього були інші ефекти – з-під землі долинав страшний гуркіт, а всі шукачі мерщій тікали з того місця.
Раз на три роки скарб можна побачити у вигляді красивого коня, що аж виблискує в місячному світлі. Якщо вдарити цього коня лозиною, то він має враз перетворитися на золоті червінці.
Є ще одна можливість знайти цей скарб. Потрібно у Великодню ніч після всеношної, прийти на Лису гору, тримаючи в руках запалену свічку. Ви можете перевірити цю легенду, адже виконати її умови досить просто!
Ще один скарб шукали поміж селами Козероги і Слабин. Один з селян орав тут поле і наткнувся на щось невідоме в землі, зроблене з дикого каменю. Місцеві розповідають, що на цьому місці вночі бачать неймовірної краси жінку, вбрану в золоте вбрання. Хто ця жінка, ніхто не знає. Можливо, це душа, що охороняє скарб, а можливо і сам скарб, що показує себе всім охочим його знайти.
Примари панських маєтків
Панські садиби Чернігівщини теж можуть похвалитися наявністю примар в них. Хто ці примари? Можливо, це колишні власники маєтків, чи просто душі, які випадково заблукали поміж світами.
Одним з наймістичніших місць Чернігівської області є Качанівка – родовий маєток Тарновських. Дома в цих меценатів гостювали такі відомі люди, як Ілля Рєпін, Тарас Шевченко, Михайло Глінка. Саме тут, в цьому маєтку Глінка дуже плідно попрацював над своєю оперою «Руслан і Людмила». В місцевому парку є «Альтанка Глінки», що колись була розписана сценами з його безсмертного твору.
Доля дворянських гнізд після революції 1917 року добре відома: більшість маєтків була зруйнована спраглими до класової боротьби селянами та робітниками. Але Качанівці в цьому плані пощастило трохи більше, ніж іншим: її просто розграбували. Згодом радянська влада розташувала тут дитячий будинок, а потім – протитуберкульозний диспансер. Медсестри цього диспансеру побачили привида першими. По алеям занедбаного парку почала гуляти постать в плащі і капелюсі.
Місцеві вважають, що загадкова постать – це останній власник маєтку Василь Тарновський-молодший. Збанкрутувавши, він був змушений продати своє родове гніздо. А після смерті ходить тут і хвилюється через те, що зробили з Качанівкою час і безгосподарність нових власників. Кажуть, що після того, як маєток відновить свою колишню велич, привид щезне.
Ще одне містичне місце в Чернігівщині – старовинний маєток в Сокоринцях. Колись цим маєтком володів рід Галаганів. За однією з легенд, козацького полковника Гната Галагана прокляли самі ж козаки до сьомого коліна за те, що він підтримав не Мазепу, а вбивцю і схибленого маніяка Петра Першого. Цей полковник долучився сам до вбивств запорізьких козаків.
Цар добре віддячив за зраду і підлість, давши полковнику велике багатство, зокрема маєтки. Але прокляття на те й прокляття: рід зрадника справді перервався на 7 нащадку. У Григорія Галагана у віці 16 років помер син. Чоловіча гілка роду після цього щезла. Маєтком стали володіти родичі по жіночій лінії.
Наразі садиба занедбана. Тому чи можна в такому місті обійтися без паранормального? Розповіді про привида почалися ще в той час, коли маєтком володів Поль Ламсдорф-Галаган. З його мемуарів став відомий один досить кумедний випадок. Гувернер-француз, дізнавшись про історію з привидом, який з’являвся біля однієї з паркових лавок, вирішив все перевірити. Вночі він сів на ту саму лавочку і почав чекати. Невдовзі з’явилася фігура в білому і ввічливо привіталася з французом. Він зібрався закричати, але зрозумів, що побачив не привида, а простого селянина, що повертався додому напідпитку.
Гувернер розповів про свої нічні пригоди, але незважаючи на це, легенда про привида продовжила своє існування.
Ніжинські привиди
Є свої легенди про привидів і у Ніжині. Микола Гоголь надихався Ніжином для своїх розповідей про різну нечисть. І це не дивно. Містикою тут просякнуте навіть повітря.
Якщо пройтися по колишній Ліцейській вулиці від педагогічного університету, то можна дістатися до проклятого дому. Це будинок 19 століття, розміщений біля Благовіщенського чоловічого монастиря, колись належав його настоятелю Віктору Черняєву.
Закінчивши Київську духовну семінарію, в 1803 році він стає настоятелем Благовіщенського чоловічого монастиря. Тодішня влада не виділяла гроші на відновлення обителі. Тому Віктору Черняєву доводилося використовувати свої гроші і гроші благодійників.
Деякий час все було добре, аж поки настоятель не вступив в конфлікт з чернігівським архієпископом. Черняєва звільнили з займаної посади, а будинок, повністю зведений його коштом, відібрали.
Від сильної образи Віктор Черняєв прокляв будинок і його нових господарів. З того моменту в будівлі оселився полтергейст, або як казали наші предки – нечисть. Вночі скрипіла підлога, самі по собі відчинялися вікна. А що Черняєв? Він повернувся на свою батьківщину, в Чорногорію. А наостанок прокляв ще й обитель.
Робота монастиря, перервана жовтневою революцію, була відновлена тільки в 1999 році. Але час від часу виникають різноманітні чвари і негаразди, монастир знову занепадає.
Продовження розповіді про чернігівську містику – в нашій наступній статті. Якщо у вас є свої цікаві історії про містику Чернігова, надсилайте їх у Facebook та публікуйте відразу під цим матеріалом.
