Древній Чернігів просякнутий міфами, легендами та містичними історіями, які розказуютьпро життя в цих місцях від прадавніх язичеських часів до наших днів. Більш детально про це у нашому матеріалі на сайті chernigiv-future.
Чернігів – одне з найдревніших міст України. Він пам’ятає і Київську Русь, і Козацьку добу і Царський період. Його вулиці, будинки, церкви та кургани зберігають безліч міфів та містичних історій. Саме за це його й називають «містом легенд».
Легенда про князя «Чорного» і його доньку Предславу
Існує декілька версій, як місто отримало свою назву. Найбільш романтична з них повертає нас у стародавні дохристиянські часи Київської Русі. Легенда каже, що наприкінці X століття містом правив племінник київського князя Ігоря Рюриковича Ігор на прізвисько Чорний.
У нього була донька Пердслава, яка була відома своїми військовими вміннями – вправно володіла мечем, влучно стріляла з луку та їздила верхи. Та ще більше княжна славилася своєї неземною красою.
Одного разу про неї дізнався Хазарський Каган, якому Ігор тоді платив данину. Він захотів одружитися з Предславою. Батько спочатку погодився, але донька виступила категорично проти.
Відмова розлютила Кагана і він привів під місто велике військо. Але жителі не злякались, вони на чолі з Ігорем вийшли боронити свої домівки і красуню-княжну. Розгорілася пекельна битва.
Поки Ігор бився, група зрадників спробувала захопити Предславу, щоб передати її хазарам та стати новими правителями міста. Вони увірвалися до покоїв дівчини, та вона дала їм гідну відсіч. Княжна відстрілювалася із лука, кількох нападників вбила, а як закінчилися стріли, аби не дістатися ворогам, виплигнула з вікна та розбилася на смерть. Тим часом, її батько загинув у бою.
Вважається що загиблі князь з донькою могли були поховані у високому кургані у центрі міста, який згодом отримав назву Чорна могила. Цей курган висотою в 11 метрів та діаметром 40 метрів зберігся до наших днів і вважається одним з найбільших курганних поховань язичницьких часів.
За легендою Чернігів отримав свою назву саме на честь князя Чорного та його доньки Предслави.
Втім, наряд чи ця версія відповідає дійсності. Адже вперше в літописах Чернігів згадується у 907 році, в той самий час, як Ігор «Чорний» правив в місті в період з 948 по 968 роки.
Існують і більш тривіальні пояснення походження назви міста: чи-то через густі «чорні» ліси, які росли в тій місцевості, чи-то через схожих на косуль серн, водилися там у великій кількості, а може й на згадку про древній народ Чорні клобуки, що колись заселяв ті землі. Точно відповісти на питання, як Чернігів отримав свою назву, не зможе ніхто.
Легенда про Іллю Муромця
Чорна могила – не єдине поховання у Чернігові, яке зберігає таємниці минувших днів. Так, у Болдиних горах зберіглося ще древній курган «Гульбище». За легендою, там був похований відомий билинний герой Ілля Муромець.
До такого висновку прийшли під час розкопок. В середині кургану було знайдене старовинне поховання чоловіка, жінки та коня. Розмір зброї, кольчуги та інших обладунків свідчить про те, що померлий був велетнем-воїном. Так, довжина меча складала 126 см, вага -10 кг. Аби вправно користуватися таким мечем, його володар мав володіти великою силою та бути заввишки двох метрів.
Окрім того існує думка, що міфічний богатир народився не під Муромом у Володимирській області Росії, а на Черніговщіні у селі Моровськ, яке раніше мало назву Муромськ.
Легенди Антонієвих печер
Ще одне міфічне місце у Болдиних горах – Антонієві печери. До приходу християн там були язичницькі капища. На початку XI століття князь Святослав Ярославович разом з святим отцем Антонієм Печерським заснували там Богородичний монастир.
Під час татарської навали печери слугували укриттям для місцевих жителів. За легендою церква, що стоїть на вході в печери, зникла на очах у загарбників і вони, злякавшись такого дива, відступили. Начебто це сталося в День святого пророка Іллі, тож на його честь монастир перейменували на Троїцько-Іллінський.
Ще одна історія розповідає про таємничий силует монаха, який інколи можна побачити в одному з тунелів печерного комплексу. Поруч з тим місцем на стіні є напис: «Врятуй, Боже, раба Твого Тарасія».
Так і з’явилася легенда про привід ченця Тарасія. На думку місцевих, це дух одного з священнослужителів, яких в давні часи ховали прямо у стінах печер.
Камінь бажань П’ятницької церкви
П’ятницька церква – одна з найстародавніших у Чернігові. Вона була збудована в кінці XII на початку XIII століття.
Довкола неї ходить багато легенд. Зокрема, кажуть, що її збудували на кошти знаменитого князя Ігоря Святославовича, героя поеми «Слово о Полку Ігоревім».
Ще одна легенда розповідає, що під час захоплення міста монголо-татарами П’ятницька церква стала останнім сховищем для вцілілих мешканців. Ченці обороняли її допоки в них не закінчилися запаси води та їжі. Після цього, аби не потрапити в полон, вони піднялися на дзвіницю і звідтіля випригнули прямо на ворожі списи.
Та найбільш популярна легенда про П’ятницьку церкву розказує про камінь бажань, який вмуровано в одну з її стін: якщо до нього доторкнутися и загадати бажання, то воно обов’язково забудеться.
Камінь Бажань. Фото: cheline.com.ua
Перевірити це може кожен, хто завітає до Чернігова.
Одного разу навколо цього каменю виник скандал. Під час ремонтних робіт його майже повністю замурували у цементну суміш, що викликало неабияке обурення у мешканців.
Камінь бажань. Фото: cheline.com.ua
Проклята коханка та таємний скарб Мазепи
Історія будинку, де в козацьки часи проживав полковник Яків Лизогуб, а потім була канцелярія Чернігівського полка, оповита містичною таємницею. Подейкують, що певний час цей будинок належав гетьману Івану Мазепі. Начебто саме десь в підвалах цього дому він і сховав частину своїх скарбів, які досі ніхто не може знайти.
Окрім того у цьому будинку старий гетьман зустрічався зі своєю молодою коханкою Мотрею Кочубей, яка до того ж була ще й його похресницею. За ці гріховні стосунки мати прокляла дівчину – за церковними законами хрещений не може укладати шлюб та мати стосунків з похресницею. Трагізму цій історії додає те, що батько Ольги генеральний писар та генеральний суддя Війська Запорізького Василь Кочубей був причетний до заколоту проти Мазепи, за що його стратили у 1708 році.
Люди кажуть, що кожного року на Пречисту опівночі біля будинку Лизогуба в Чернігові з’являється привід Мотрі, бідолашна дівчина кидається до прохожих, та просить осинити її хресним знаменням, аби зняти прокляття матері. За це вона обіцяє розкрити таємницю, де знаходиться скарб її коханця Мазепи.
Царський подарунок гетьмана
Ще одна легенда, пов’язана з Іваном Мазепою, розказує історію появи у Борисоглібському соборі позолочених срібних царських воріт.
Вважається, що саме відомий гетьман зробив місту такий коштовний подарунок. Цю версію підтверджує той факт, що на воротах викарбовано герб Мазепи, а також клеймо майстрів з німецького міста Аугсбурга, які виготовили цей шедевр ювелірного мистецтва.
Придання каже, що під час будівництва Чернігівського колегіуму робочі викопали з землі велетенського срібного ідола язичників. Начебто Мазепа наказав його розплавити, а отримане срібло відправити майстрам у Німеччину.
Втім у цій історії є один цікавий нюанс. За легендою, язичеський ідол мав вагу приблизно у 50 кг. В той самий час, чиста вага срібла на царських воротах, які збереглися неушкоджені до наших днів, складає трохи більше 20 кг. Куди ділась більша половина срібла, невідомо: можливо пішла на оздоблення виробу та оплату роботи майстрів, а можливо залишилась у скарбниці гетьмана.
Тим не менш, срібні царські ворота сьогодні являють собою одну з найкоштовніших церковних пам’яток Козацької доби. І кожен бажаючий може їх побачити, завітавши до Борисоглібського собору у Чернігові.
Український Дракула
Ще одне чернігівське придання, яке зберіглося з часів гетьманів Мазепи та Самойловича, розказує моторошну історію про багатого козацького полковника Василя Касперовича Дуніна-Борковського, якого називають «українським Дракулою».
Василь Касперович Дунін-Борковський. Фото: uamodna.com
Ще за життя його поведінка викликала багато пересудів. Він не любив з’являтися на людях вдень. Як правило, зустрічі і наради проводив піздо ввечері, чи навіть уночі.
Та саме страшне почалося вже після смерті полковника. За легендою, кожної опівночі покійник вставав із могили та на Чорній кареті їхав у свій маєток, де блукав кімнатами аж до ранку. Потім виходив у двір і стояв поруч старого колодязя та вказував на нього пальцем, аж доки не зникав з криками перших півнів.
Окрім того, в окрузі почали зникати люди, їх знаходили мертвими та обезкровленими. Мешканці вважали, що то полковник-упир виходить зі склепу, аби пити людську кров.
Придання каже, що одного разу містянам урвався терпець, і вони на чолі з єпископом у ночі влаштували хресну ходу і зупинили примарну карету на Червоному мосту. Начебто міст зруйнувався, полковник-упир зник у річці, а карета перетворилась на хмару і почалась сильна гроза.
Коли ж люди пішли до склепу і дістали тіло полковника, він виглядав як живий, а в зубах його диміла люлька. Щоб навіки його упокоїти, в груди полковнику вбили осиновий кілок, а тіло перепоховали на березі річки. З тих пір карета більше не з’являлась, люди в місті зникати перестали. В колодязі, на який вказував Дунін-Борковський, виявили потаємний тунель, який закінчувався невеличкою печерою, там лежала чаклунська книга, обтягнуту чорною шкірою та пусту домовину.
Втім лунають думки, що ця легенда не про Дуніна-Борковського, який був дуже набожною людиною та багато жертвував на церкви та собори, а про одного з його нащадків, якій дійсно був дуже похмурою особистістю і дуже дивно себе поводив.
Паризька любов чернігівського Дон Кіхота
Певно, одна з найбільш романтичних будівель Чернігова – готичний палац, який наприкінці XIX століття збудував тодішній предводитель місцевого дворянства Борис Глібов. За легендою, під час поїздки до Парижу він зустрів дівчину, у яку сильно закохався. Але норовита парижанка не захотіла їхати до міста, де немає лицарських замків. Тож дворянин і доручив збудувати такий маєток, аби розтопити серце коханої.
Готичний замок Глібова. Фото: wikimedia.org
Втім немає жодних відомостей про приїзд француженки до Глібова у Чернігів. Більш того, відомо, що у 1885 Глібов одружився з дочкою поміщика Якова Тарановського Ольгою. Навряд чи дружина схвалила б візит до чоловіка гості з Парижу.
Взагалі Борис Глібов був вельми екстравагантним паном – носив шкіряну безрукавку, жовті довгі рукавички, темно-жовті чоботи а також вдягав картаті шотландські штани. За такий чудернацький для місцевих вигляд предводителя дворянства поза очі стали навіть називати чернігівським Дон Кіхотом.
Вічна пам’ять про доньку
Історія про будинок з ляльками – дуже сумна й журлива. За легендою власником цього будинку був старий дворянин Чирьєв.
Будинок з ляльками. Фото: cheline.com.ua
В нього була красуня-донька, яку він сильно любив. Але дівчина, нажаль, померла молодою. З яких причин це сталося, достеменно невідомо. Батько, який не міг змиритися з втратою доньки, вирішив увічнити її образ на стінах будинку.
С тих пір над вікнами будівлі з’явилися тендітні скульптури жіночої голови, які вже більше віку дивляться на перехожих, ніби нагадуючи усім про трагічну долю колишніх мешканців будинку.
Легенда про 13-ту гармату
В Україні всім відома давня традиція – коли дівчина не хотіла виходити за хлопця, вона виносила сватам гарбуза. Втім у Чернігові дівчата придумали свій спосіб, як чемно сказати «ні» нелюбому парубку. В таких випадках вони призначали побачення біля міфічної 13-ї гармати.
Але справа в тому, що на Чернігівському валу встановлено лише 12 гармат. Тож невдахи-кавалери лише марно витрачали час у пошуках міфічного місця зустрічі з чернігівчанками.
За одною з версій, гармати чернігівським козакам подарив Петро I за їх мужність, проявлену у війні зі шведами.
Про Чернігів є ще багато легенд, їх можна розповідати годинами, але найкращий спосіб відчути дух та історію цього міста – це на власні очі побачити ці наповнені таємницями і міфами стародавні місця.
