П’ятниця, 29 Березня, 2024

Як будувалися підземні храми в Чернігові: з чого все це почалося та чим скінчилося

Так вже склалося, що 1300-річна історія Чернігова тісно пов’язана з його підземеллями — церквами, монастирями та їх ексцентричними господарями — ченцями й аскетами-затворниками. І цей зв’язок настільки міцний, що зрозуміти Чернігів, без його “підземної” частини неможливо. Поговоримо про те, як все це починалося та чим в результаті закінчилося, пише chernigiv-future.com.ua.

Антонієві печери

У 1069 р., рятуючись від гніву київського князя, до Чернігова прибув Антоній Печерський, авторитетна особистість в православ’ї та “батько” руського чернецтва. Антоній також вважається одним із засновників Києво-Печерського монастиря, в наш час — це Свято-Успенська Печерська лавра.

Чим роздратував преподобний київську владу точно не відомо. Історики припускають, що під час чергового бунту в столиці, він встав не на сторону князя, а народу, за що й поплатився.

Хай там що, але чернігівський князь Святослав тепло прийняв втікача, а коли той побажав створити монастир поблизу Чернігова, цілком підтримав цю ідею.

Обитель, що отримала назву Богородичний монастир, вирішили закласти у Святому урочищі. Тоді ж на правому корінному березі Десни з’явилися перші рукотворні печери. 

До речі, останні дослідження показали, що масив печер і тунелів у районі Болдиних гір — не хаотичний лабіринт, як передбачалося раніше, а продумана система підземних споруд, що будувалася за певним планом.

Що стосується наземних споруд на території монастиря, то до наших днів, нехай і в сильно перебудованому вигляді, дожила лише Іллінська церква.

До відома, не так давно археологи розкопали у районі Болдиних гір залишки цегляного заводу, ровесника Богородичного монастиря. Це говорить про те, що далеко не всі споруди в підземному й наземному культовому комплексі були поставлені з дерева і сам монастир будувався на віки.

Період занепаду й відродження

 У 1239 р. монголи розорили Чернігів і настав тривалий період занепаду для міста й всього регіону. Втім, зауважимо, традиційна точка зору істориків про повне знищення Чернігів військами “чингизида” хана Мунке все частіше піддається сумнівам. Знахідки археологів говорять, що місто хоч і пережило серйозну кризу, але досить швидко повернулося до життя. І сьогодні очевидно, що офіційна версія “про 400 років запустіння Богородичного монастиря (у 1649 р. він був відроджений) грунтовно застаріла. Швидше за все, до нас просто не дійшли письмові документи, що свідчать про діяльність обителі в цей період.

Хай там як, але XVII ст. стало дійсно новим етапом в житті печерного комплексу на Болдиних горах. У 1649 р. Чернігів остаточно позбувся поляків, а православна церква — утисків уніатів, і завдяки зусиллям сотника Степана Подобайло та ієромонаха Зосими Тишевича старий монастир був відновлений. Правда, називатися він тепер став називатися Ильїнским, але його роль в житті міста та громади не зменшилася, а скоріше навпаки зросла.

Археологічні розкопки показують, що в цей період тут з’явилося багато нових печер, які фахівці вже охрестили “новоантонієвими”. Історики кажуть, що до справи розширення обителі “доклали руку” досить авторитетні люди того часу — московський цар Олексій Михайлович і гетьман Іван Скоропадський.

А про те, що Іллінський монастир був далеко не з останніх на Україні свідчать документи, згідно з якими чернігівська братія володіла майже 10 тис. селянських душ, великими орними землями та луками під сінокоси. Відомо також що у монастиря було 23 городи, 26 гаїв, півтора десятка озер, три десятка млинів, заводи з виробництва скла, паперу, заліза та інше.

Якщо говорити про самі печери, то, судячи з усього, в цей час там проживали монахи-самітники, а самі підземелля були освячені ім’ям преподобного Антонія й там з’явилася його келія. До цього ж часу відносять і народження легенди про ченців-мучеників, убитих монголами, останки яких поховані в склепі церкви Миколи Чудотворця.

Письмові джерела також стверджують, що у XVII ст. Антонієві печери використовувалися для лікування біснуватих “темрявою та тишею”, тобто, по суті, виконували функції психіатричних лікарень.

Останній підземний храм

Усталений стереотип про “печери-монастирі” та про пустельників говорить, що все це “справи давно минулих днів”. Однак події в Чернігові на початку XX ст. спростовують це твердження.

Ім’я цієї людини навряд чи б збереглося в історії, якщо б він не був будівельником останніх чернігівських печер, відомих як “аліпієви”.

Чернець Аліпій

Чернець Іллінського монастиря Аліпій був непересічною особистістю, в якій дивним чином поєднувалися видатні організаторські здібності та тяга до авантюризму. А ще брат Аліпій (у миру Олександр Яковенко) дуже не любив радянську владу. Відповідно, життя його була наповнена безліччю неординарних подій, далеко не всі з яких були приємними. Досить сказати, що ієроманах Аліпій був канонізований за життя, більшовики його переслідували та судили, потім він переховувався, був на нелегальному становищі. Під час Великої Вітчизняної війни та окупації Аліпій вітав прихід німців на Чернігівщину. І все це неминуче закінчилося би для нього тривалим терміном в таборах ГУЛАГу, якби у 1943 році монах не загинув від гранати, кинутої йому під ноги місцевим комсомольцем-енкаведистим.

Але все це було потім. А на початку 1918 р. Чернігів розбурхали чутки, що в одному з ярів біля Троїцького монастиря, якісь люди риють печеру, а керує процесом монах Аліпій. Як виявилося, це було правда. Так, братія чернігівської обителі відреагувала на розкол у православній церкві, вирішивши зміцнитися у вірі аскетизмом і остаточним відходом від мирського життя.

Відомо, що останні чернігівські печери копали оригінальним способом, без спеціальних пристосувань, використовуючи тільки лопати та кирки, а землю вивозили в мішках. Спочатку будівельники вивели похилу галерею на рівень зводу, а потім копали печери зверху вниз. Такий метод дозволяє створювати підземелля будь-якої висоти, не використовуючи сходи та ліси.

В результаті “команда” Аліпія побудувала оригінальний печерний монастир у формі “вісімки”. Стіни в підземеллі прикрасили розписами, різьбленням і іконами. У центрі комплексу знаходився храм, що обвалився вже в післявоєнні роки з вини шукачів скарбів.

На жаль, Аліпієви печери не пережили всіх бід, які звалилися на нашу країну в XX ст. Зараз від них практично нічого не залишилося, а реставрувати “останній” підземний храм в Чернігові ні світська, ні церковна влада, судячи з усього, не збирається.

Latest Posts

.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.