Вівторок, 5 Липня, 2022

Культурний розквит міста — головні пам’ятки епохи “Чернігівських Афін”

Козацька доба принесла українському суспільству визволення і натхнення, а Чернігову – другий розквіт після часів Київської Русі. У місті почали активно відбудовуватися монастирі і церкви, які були занедбані сотні років. Першим, хто «приклав руку» до архітектурного відродження міста, став полковник Стефан Подобайло. Саме при його каденції, повідомляє сайт chernigiv-future, були відновлені Іллінська церква та печери. 

Єпископ Лазар Баранович, полковник Василь Дунін-Борковський відновили Єлецький монастир, П’ятницьку церкву та Спаський собор. У всіх відновлених церквах була одна особливість: ці споруди об’єднували у собі дві епохи, два стилі: давньоруський та козацький, стиль українського бароко. Чернігів за часів козаччини став не тільки культурним, а й духовним центром. У місті були дві чудотворні ікони: Іллінської та Єлецької Богоматері.

Як Лазар Баранович сприяв культурному піднесенню Чернігова

Своїм культурним піднесенням в козацьку добу Чернігів зобов’язаний багатьом сучасникам, зокрема єпископу Лазару Барановичу. Він був улюбленим учнем самого Петра Могили, що погодьтеся, говорить саме за себе. Лазар Баранович здобув прекрасну освіту спочатку в Києво-Могилянській академії, а потім опанував премудрості наук за кордоном.

У 1657 році Лазаря Барановича обрали єпископом Чернігова. Саме після цього Лазар Баранович стає одним з найвпливовіших людей не тільки в Чернігові, а у всій тогочасній Україні.

Як людина з європейською освітою, Лазар Баранович розумів духовне життя досить широко, а не тільки як необхідність щотижня ходити до церкви та каятися в гріхах.

Лазар Баранович мав неабиякий хист до літературної творчості. Частину свого вільного часу він присвятив створенню у Чернігові друкарні. Вона знаходилася на території Троїцько-Іллінського монастиря. У 1680 році в цій друкарні вийшли відразу три книжки: дві праці Барановича, «Квіти святих отців і вінець Божої Матері», «Про п’ять ран Христових» та Псалтир.

Друкарня Чернігова

Лазар Баранович писав релігійні оповідання і вірші трьома мовами: церковнослов’янською, латинською та польською. За деякими свідченнями, разом з цими трьома книжками було видано ще й Буквар. Але на жаль, жоден його примірник до нашого часу не зберігся.

Друкарня працювала майже без перерв до 1721 року. За цей час тут було видано багато книжок для богослужіння, а також авторських творів на релігійну, філософську та літературну тематику. 

Яскравим прикладом таких творів є книжка Іоаникія Галятовського «Гріхи розмаїті». В цьому творі автор перелічує всі гріхи, які були в тогочасному суспільстві. Галятовський вважав, що людина грішить в основному з трьох причин: через слабкість, з несвідомості або зі злості. Природно, що гріхи першого і другого типу людині прощаються, а третього – ні. Найбільше грішать носії влади, торговці і просто багаті люди. Деякі гріхи можна спокутувати, а за інші обов’язково буде покарання.

Дмитро Туптало в творі «Руно орошене» та Іоаникій Галятовський в своїй «Скарбниці» детально описали чернігівські святі ікони та монастирі. У Чернігові видавали панегірики – віршовані похвали відомим людям. Наприклад, Івану Мазепі Ян Орновський присвятив панегірик «Муза Роксоланська про тріумфальну славу Івана Мазепи».

Випускали в чернігівській друкарні і підручники. Наприклад, Лаврентій Крщонович написав «Ораторську Іліаду». Це був посібник латинською мовою для вивчення риторики. 

Книжки намагалися красиво оформлювати. Видавці робили гарний і виразний титул, текст прикрашали в’яззю, рамками на полях, кінцівками, червоним рядком тощо. В якості прикрас дуже активно використовувався рослинний орнамент, а також зображення пейзажів, тварин і людей.

Чернігівський колегіум

Тогочасний Чернігів прославився не лише своїми церквами і друкарнею, а й колегіумом. Ідея створення навчального закладу в Чернігові належала Лазару Барановичу. Завдяки ньому відкрилася школа при Борисоглібському монастирі. Саме колегіумом школа стала при наступнику Лазаря Барановича, Іоанну Максимовичу.

Чернігівський колегіум був одним з найперших. Орієнтуючись на Чернігів, колегіуми відкрили в Харкові і в Переяславі-Хмельницькому. З точки зору навчального процесу, Чернігівський колегіум взяв все найкраще, що було в Києво-Могилянській академії.

Центральним предметом в колегіумі була латинська мова. Учні повинні були напам’ять цитувати деякі твори Арістотеля, Тита Лівія, Вергілія, Овідія та Цицерона. Всі ці твори написали язичники. І те, що в колегіумі вивчали ці твори, свідчить про надзвичайно великий рівень толерантності серед тогочасного населення. Щоб краще засвоїти латину, учні повинні були не тільки студіювати твори, а й розмовляти латиною після уроків. Саме тому чернігівці називали колегіум латинською школою. Крім латинської мови, в колегіумі вивчали слов’янську, польську, німецьку і французьку. 

Учням викладали основи натурфілософії (сукупність природничих дисциплін), математику, малювання, музичне мистецтво, поетику, риторику і багато чого іншого. 

Одночасно в колегіумі навчалося до 200 учнів. Точна кількість тих, хто навчався, була невідомою – і ось чому. Учень міг прийти на навчання у будь-який момент і точно так же в будь-який момент повернутися додому. Коли синод РПЦ направив запит на кількість студентів, місцевий єпископ відписав, що підрахунок курсантів не ведеться. Обґрунтував він це традиціями свободи українського народу.

Для того щоб перевестися з одного класу до іншого, учень повинен був мати певну сукупність знань, умінь і навичок. Природно, що здатність до навчання у всіх була різною. Одні учні за один рік опановували матеріал декількох класів, а інші навпаки, «товклися» в одному класі декілька років. Ніякого обов’язкового переведення з класу в клас, як в сучасній українській школі не було. На мій скромний погляд, це цілком справедливо.

Вчителів було не багато. Їм у навчальному процесі допомагали аудитори – найкращі учні старших класів. Для оцінок використовували латинські слова, які характеризували здатність і ставлення до навчання учня, його розумові здібності. Досить поширеними були оцінки «старанний» або «тупий».

В колегіумі могли навчатися всі учні, незалежно від матеріального і соціального становища своїх батьків. Для утримання бідних учнів існував спеціальний гуртожиток – «бурса». На утримання «бурсаків» брали гроші благодійників і церковних приходів.

Зрозуміло, що надходжень від добродіїв вистачало не завжди. Тому по вихідним бурсаки ходили по місту, розважали всіх церковними співами і так заробляли гроші і харчі. 

Колегіум був «кузницею кадрів» для козацьких канцелярій, випускники продовжували навчання в закордонних університетах, ставали священниками, музикантами, і навіть академіками. Одними з найвідоміших випускників були Марк Полторацький і Петро Загорський. Перший став керівником придворної капели в Санкт-Петербурзі, а другий – російським вченим-медиком.

Наприкінці 18 століття була ідея перетворити колегіум в університет. На жаль, ця задумка так і не була втілена в життя, а Чернігів втратив хороший шанс стати одним з центрів української вищої освіти.

До 1700 року учні навчалися в стінах Борисоглібського монастиря. У цьому році була збудована трапезна церква з дзвіницею висотою 36 м. На той час ця споруда була найвищою в місті. Дзвіниця використовувалася для навчання учнів. Тому вона отримала ще й альтернативне найменування – будинок колегіуму.

Цікавий факт. На гербі колегіуму був зображений образ Непорочного зачаття Діви Марії. Це свідчить про надзвичайну релігійну толерантність, терпимість. І це – незважаючи на численні війни з поляками, які були і є католиками.

Монастирі і церкви Чернігова

Окрасою козацького Чернігова був не тільки Колегіум, а й численні церкви і монастирі. Перед самим кінцем козацької держави в Чернігові було 4 монастирі: Єлецький, Іллінський, Борисоглібський і П’ятницький. Іван Мазепа підтримував чернігівські святині. Він часто бував у місті не з пустими руками – привозив місцевим церквам численні і коштовні подарунки.

Ще одним поборником християнських святинь був полковник Стефан Подобайло. Завдяки його меценацтву, в середині 17 століття почалося відновлення печерного монастиря. При підтримці козацького ватажка була добудована Іллінська церква. Форми і стиль храму повністю відповідають українському бароко. 

Сучасні розміри цієї церкви такі: ширина – 7,5 м, довжина – 21,6 м.

Найвідомішим образом монастиря є чудотворна ікона Іллінської Богоматері. У 1662 році ікона почала мироточити. Припускали, що це стало провісником тяжкої долі України під час Руїни: більша частина країни була спустошена численними війнами. Тому й не дивно, що до цієї ікони приїздили молитися звідусіль. Серед численних паломників був Іван Мазепа. 

У 1670-х роках поряд з печерами почали будувати новий монастирський комплекс. Спочатку з’явилася трапезна церква, а згодом – і Троїцький собор, який став найбільшим православним храмом міста. У спорудження собору вклав чимало коштів Мазепа. Кажуть, гетьман не пожалкував на добру справу 10 000 золотих монет.

Для будівництва собору запросили Іоганна Баптиста, архітектора з Вільна. Той факт, що цю роботу довірили майстру з іншої країни, свідчить про широкі культурні зв’язки козацької держави. А також – про бажання тогочасної еліти використати все найкраще, що було в європейській культурі. Цікаво, що цей храм поєднав в собі православні і католицькі традиції. Згідно перших, храм отримав апсиди в своїй східній частині, а згідно других – ніші для статуй святих. Але у православних храмах не прийнято ставити статуї. Тому всередині ніш намалювали образа. Всередині храм теж вкритий розписами. На превеликий жаль, автентичний іконостас і розпис не збереглися. 

Троїцький собор – найбільший у Чернігові. Розміри храму такі: довжина – 43 м, ширина – 27 м, а висота – 35 м. Церква має 5 куполів, а якщо врахувати розміщені на фасадній частині башти, то сім.

Найвища споруда Троїцько-Іллінського монастиря – це збудована наприкінці 18 століття дзвіниця. Ця дзвіниця має 5 ярусів і висоту 58 м. 

Катерининська церква

Ще одним пам’ятником чернігівському козацтву є Катерининська церква. Освячена у 1715 році, вона є класичним зразком місцевої архітектури в стилі українського бароко. 

Цікаво, що зовнішній вигляд Катерининської церкви майже не змінився. Зараз вона виглядає майже так, як і 300 років тому. Розміри храму: 30 на 25 м, висота – 32 м. Археологи вважають, що на місці Катерининської колись стояла давньоруська церква.

Збудували церкву діти Якова Лизогуба. Вони прославилися завдяки численним походам на турків.

Крім мурованих храмів, в Чернігові було багато дерев’яних. Майже 75% будинків мали солом’яні дахи – це традиційна ознака української народної архітектури. Забудова була хаотичною, тому лише по двох вулицях могли роз’їхатися карети.

До сьогодення збереглася лише одна давня вулиця – Горького. Колись вона називалася Гонча. 

Тісна забудова і більшість дерев’яних будівель – ці два чинники спричинили шість великих пожеж з 1718 по 1750 рік. Остання пожежа стала справжньою трагедією для міста. Центр Чернігова вигорів повністю, постраждало багато храмів, у тому числі Спаський собор. 

До тями місто прийшло лише через кілька десятків років. 

На цьому огляд культурного Чернігова козацької доби будемо вважати закінченим. Наша наступна стаття буде присвячена життю Чернігова у складі Російської Імперії.

Latest Posts