В середині червня цього року 12 старовинних гармат, які перебували до цього на Чернігівському Валу, прибрали зі звичного для городян місця та перемістили вглиб території. Як пізніше з’ясувалося, нічого екстраординарного не сталося, всі ці переміщення були пов’язані з початком ремонту Гарматної алеї. Далі на chernigiv-future.
Насправді ремонтні роботи на Валу, розділені на 4 етапи, йдуть ще з 2019 р. У 2021 р., за словами начальника управління житлово-комунального господарства Ярослава Куца, має завершитися перший етап — реставрація нижньої частини Валу та вже розпочався другий — капітальна реставрація тої самої Гарматної алеї, якою займається підприємство “НТБ-Інжиніринг”.
До відома, повний ремонт Валу обійдеться мінімум в 308 млн грн, з яких 249 виділяється з держбюджету, а 59 з міської “скарбниці”.
Що ж стосується самих гармат, то шлях їх до лафетів на Валу був непростим і тернистим, при цьому у кожної з гармат своя доля та цікава історія. Поговоримо про це.
Хто до нас з мечем прийде …
Потрібно зауважити, що на сьогодні у істориків точної інформації про походження гармат немає, а ось припущень досить. Так, вчений секретар Чернігівського історичного музею Максим Блакитний стверджує, що 12 чавунних арт на Валу датуються XVII-XVIII ст. і, скоріш за все, вони були частиною оборонної системи фортеці.
При цьому точно відомо, що деякі з гармат потрапили до Чернігова з інших міст регіону, зокрема, з Новгород-Сіверського та Ніжина, а ще одна арту напевно “іноземка” — продукт чи то шведського, чи то данського “оборонпрому”.
Місцеві ж гармати, за словами історика, швидше за все, виготовлені по сусідству, на Брянщині, яка в ті часи “спеціалізувалася” саме на таких видах озброєння.
До речі, перша згадка про гармати в Чернігові відноситься до 1515 року, коли гетьман А. Дашкевич спробував захопити місто за допомогою облогової артилерії. Приблизно через 20 років після цього Чернігів піддався черговому нападу, на цей раз київського воєводи Немировича. Відомо, що тоді городяни загарбників прогнали, “захопивши при цьому їх гармати і пищалі.”
Експонати чи бойову зброю?
Втім, каже історик, основна частина цих знарядь відноситься до більш пізнього періоду, коли Чернігів вже став частиною Російської імперії та охороняв її південно-західні рубежі. В крайньому разі, до тих пір, поки зовнішньополітична ситуація не змінилася.
Так, в результаті декількох розділів Польщі, кордони Росії значно розширилися й Чернігів з передової фортеці перетворився на глибокий тил. Відповідно, його озброєння втратило своє значення і з часом його перевезли на склад, прямо на Валу, де й кинули, особливо не турбуючись про долю гармат.
За словами Блакитного, деякі гармати довго лежали просто на землі та на залишках фортифікаційних споруд. На лафети ж їх встановили тільки у 1896 р., коли місто готувалося до канонізації відомого церковного діяча, зарахованого до лику святих — Феодосія Углицького.
З того часу, констатує історик, у “чернігівської артилерії” почалося нове життя, коли старовинні арти вже не охороняли місто, а радували жителів і гостей Чернігова. Втім, за словами вченого, гармати на Валу настільки добре збереглися, що навіть зараз при бажанні їх можна використовувати як бойову зброю.
