Субота, 4 Грудня, 2021

Навіщо Ніжину вулиця Московська та як вилікуватися від “малоросії головного мозку”

В останніх числах лютого 2021 року Ніжин відвідала ініціативна група Українського інституту національної пам’яті, щоб в черговий раз разом з місцевими депутатами та істориками обговорити питання перейменування однієї з центральних вулиць міста. Йдеться про вулицю Московську, яка не потрапила під закон про декомунізацію. Причина — вулицю так назвали ще у XIX ст., у радянський період вона була “Червонопартизанською”. Далі на chernigiv-future.

Жителі ж міста найчастіше її називають “Базарною”, оскільки вона починалася (й починається сьогодні) з базару.

 Розповідаємо, що вирішили під час зустрічі та чи можуть на сьомому році війни з Росією вулиці в наших містах мати назву столиці держави-агресора.

Що вирішили?

У процесі дискусії про перейменування центральної вулиці Ніжина учасники обговорення прийшли до рішення… почати підготовчий процес перейменування.

 А зокрема,

  1. Створити топонімічну комісію під керівництвом профільного заступника міського голови. До складу комісії також увійдуть представники міського управління культури.
  2. Вирішити в честь кого назвати вулицю. На загальну думку, це повинна бути особа, яка зробила істотний внесок в розвиток міста. Як варіант, було запропоновано назвати Московську ім’ям ніжинського полковника Григорія Гуляницького, який керував в XVII в. одним з великих козацьких полків.

 Крім того, (а як без цього) буде розглянутий і варіант – “залишити все як є”, але підкреслити історичність назви відповідними пояснювальними табличками на всьому протязі вулиці.

 “Яка різниця” не аргумент

У серпні 1857 р. Тарас Шевченко зробив у своєму щоденнику запис, загальний зміст якої зводився до наступного, що в Росії мало губернських міст, де немає московських вулиць, але багато міст, де немає ковбасних крамниць.

Виходить, вже тоді, коли Україна була частиною Російської імперії і подібне явище рахувалося закономірним, найкращі представники вітчизняної інтелігенції бачили цю проблему.

Здавалося б, що ж нам обговорювати зараз після всім відомих подій? Однак, схоже, є що. А все тому, що війна, яка почалася у 2014 р., йде не тільки за одвічно українські території, а й за уми та душі українців.

На щастя, динаміка процесу “протверезіння”  все ж позитивна. Нехай і повільно, але очі у співгромадян відкриваються і прихильників брехливої ​​теорії “дружби народів” з кожним роком все менше. А з голів українців поступово вивітрюється ідеологічний дурман “про єдність культур” і “старшого брата”, перед яким ми всі чомусь в неоплатному борзі.

Однак противник у нас серйозний — “русскій мір” так просто не здається. І  найгірше, що він знаходить прихильників, серед тих від кого залежить подальша доля країни.

На жаль, на тлі багатьох українських міст, що позбулися  “рабської” топоніміки, в Ніжині, як і раніше, тхне міцним “російським духом”. Чим це пояснити? Навряд чи тільки географією, а швидше місцевим менталітетом. Адже поклавши руку на серце владу в місті з великою натяжкою можна назвати проукраїнською, та й багато представників місцевої інтелігенції дотримується вельми “специфічних” поглядів, на історію та на поточні події в країні. І на жаль, саме вони, за дивним збігом обставин, і входять в різні комісії, ради і комітети, де приймають рішення з аргументами: “це наша історія” і “за це діди воювали”.

Своє вагоме слово в цій ситуації могла б сказати і ніжінська “Просвіта”, але, на жаль, її голос дуже слабкий на тлі могутнього проросійського лобі в місті.

“Малоросія головного мозку”, як показує практика, хвороба складна й лікується важко, але як сказав класик “Борітесь і поборите!” Тим і живемо. А що ви думаєте про цю ситуацію?

Latest Posts