Цьому невеликому містечку на Чернігівщині, що розташувалося на лівому березі Сейму, судилося відіграти визначну роль в історії України. У XVII -XVIII ст. Батурин був столицею козацької держави та резиденцією гетьманів Лівобережної України — Дем’яна Ігнатовича, Івана Самойловича, Івана Мазепи, Пилипа Орлика та Кирила Розумовського. Тут же знаходився й будинок Генерального суду, про який Шевченко писав, що після каральної експедиції Меншикова у 1708 р. “На тому згарищі одна тільки й залишилася в Батурині хата”, пише chernigiv-future.com.ua.
В історії України цей пам’ятник архітектури значиться, як будинок Генерального судді війська Запорозького, Василя Кочубея, чия трагічна доля нерозривно пов’язана з величними та страшними подіями, що відбувалися в Україні, під час російсько-шведської війни.
Слуга московського царя та запеклий ворог Мазепи
Історики стверджують, що своєю появою Будинок генерального суду зобов’язаний першому батуринському гетьману Дем’яну Многогрішному. Передбачається, що в кінці XVII ст. там працював вищий судовий орган Лівобережної України — Генеральний військовий суд, що спеціалізувався на особливо важливих справах, які стосувалися генеральної старшини та на апеляціях, на рішення судів нижчих інстанцій.
У 1700 р. Генеральним суддею став Василь Кочубей, який швидко”приватизував” приміщення та переїхав в нього з усією родиною. Тоді ж поруч з будинком побудували дерев’яну церкву — Введення Богородиці та заснували великий парк з озером у річищі річки Чорної.
Історична довідка: Василь Леонтійович Кочубей — український державний і політичний діяч, прихильник “московської партії” серед козацької старшини.
У Кочубея були складні стосунки з Іваном Мазепою, які загострилися до межі після роману гетьмана з його донькою Мотрею. У 1707-1708 рр. Кочубей неодноразово відправляв Петру I доноси на Мазепу, за що в підсумку й поплатився. За наказом царя, що сліпо довіряв Мазепі, його жорстоко катували, а потім відрубали голову.
Після страти Кочубея його майно конфіскували й повернули родичам Генерального судді тільки після Полтавської битви.
Доля будинку Кочубея
В середині XVIII ст. Кирило Розумовський, що виконував обов’язки гетьмана війська Запорозького з 1750 по 1764 рр., викупив будинок Кочубея, але після його смерті майно знову повернулося до господарів і залишалося в їх власності аж до 1917 р.
Втім, спадкоємці Кочубея не жили в Батурині, а лише зрідка заїжджали туди. Однак будинок їх предків і прилегла територія знаходилися завжди у відмінному стані.
У 1917 р. Кочубеї, як і багато громадян колишньої Російської імперії, що не визнали владу більшовиків, емігрували. Відомо, що у 20-і роки в “будинку Кочубея” знаходився краєзнавчий музей, потім райвійськкомат.
У Велику Вітчизняну війну пам’ятник архітектури сильно постраждав, від нього залишилися одні стіни, і тільки на початку 70-х почалася реставрація руїн. У 1979 р. “будинок Кочубея” отримав статус пам’ятника архітектури національного значення, а у 1993 р. на його базі був заснований Батуринський історичний заповідник “Гетьманська столиця”.
На початку 2000-х у заповіднику провели масштабну реконструкцію та створили постійну експозицію, що знайомить відвідувачів з історією злетів і падінь Батурина та роду Кочубеїв, показану на прикладі їх родового дерева та сімейних портретів.
